Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » «Привид» не може втекти 📚 - Українською

Читати книгу - "«Привид» не може втекти"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "«Привид» не може втекти" автора Едуард Ісаакович Ростовцев. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 115
Перейти на сторінку:
очевидно, лежнєвська усмішка щось йому нагадала.

— Ніяк не збагну натяку, товаришу Лежнєв.

— Олійник розповів вам про суть справи, яка привела мене сюди?

— Генерал сказав, що вона пов'язана з пожежею на Залісній вулиці і що у вас є певні дані, яких ми, на жаль, не маємо. Все інше я сподіваюся почути од вас.

— А ти став дипломатом, Сміливий, — зненацька розізлився Лежнєв. — У свого генерала навчився?

Кулінич оторопів і раптом кинувся до Лежнєва:

— Василь?!. Товаришу Василь!!

Загалом Кулінич був непоганий хлопець, якщо так можна назвати людину, якій уже за п'ятдесят. Вони сіли, почали згадувати минуле.

— Пам'ятаєш бій на переправі біля Чорних каменів? Якби ти не нагодився із своїми «мушкетерами», нам були б непереливки.

— А ліквідацію провокаторів на Великому острові пам’ятаєш? Здорово ви з Дроботом провернули цю справу — без втрат обійшлось.

— Обстановка була складна, — погодився Лежнєв, — поки розібралися, що та як, багато чого прогавили. Зате потім надолужили. Ти як гадаєш, Сергію Захаровичу?

— Недаремно ж нас орденами нагороджували. А признайся, Василю Тимофійовичу, не шкодуєш, що з оперативної роботи пішов?

— Як тобі сказати? І шкодую, і не шкодую.

— Звісно, оперативник, навіть з високим званням, завжди непомітний, — хитрувато примружився Кулінич. — Інша річ — слідчий в особливо важливих справах. Від самої думки починаєш тремтіти.

— Щось ти не дуже тремтиш.

— А мого трепету зовні не видно, він усередині. Як сповістив Олійник про твій приїзд, так і тремчу. Я ж таких «цабе» і близько не бачив. А тут сам Лежнєв їде. Звідки ж мені знати, що це ти!

— Ох і навчився ж брехати!

— Правду кажу.

— Ну, гаразд. Краще ось що скажи: ти не чув після сорок третього року клички «Привид»?

— То ж була абверівська кличка Савицького — Бородатого, самозваного командира партизанського загону «Месник». Ти ж його знав. Здається, він мало не в твоїй присутності застрелився.

— Він застрелився тут, у місті, на явочній квартирі. Ні я, ні хто інший при цьому не були.

— Так, даремно ми тоді повірили йому, — зітхнув Кулінич. — Пам’ятаю, як ти, я і він пішли до міста, але мені довелося повернутись, і ви зосталися вдвох. Не хотів я залишати вас — якесь передчуття було. Признатися, навіть думав — продасть він тебе. Та, певно, в нього було ще трохи совісті — не посмів. А на більше його не вистачило — пустив собі кулю в лоб.

— Не пам’ятаєш, чого ми тоді вирішили, що абверівський агент «Привид», який виказав у грудні сорок другого року підпільний міськком, і Бородатий-Савицький — та сама особа?

— Як же! Він перед смертю записку написав. Коли ми на Великому острові загнали його в тупик, він визнав свої помилки, але зв’язок з гітлерівцями заперечував. Тільки в записці признався вже в усьому.

— Передсмертну записку Бородатого я пам’ятаю, — кивнув Лежнєв. — І все-таки ти не відповів на моє запитання, Сергію Захаровичу: ти чув після того кличку «Привид»?..

— Особисто я і мої співробітники такої клички не чули. Але вона промелькнула нещодавно в іншому місці. — Він підійшов до сейфа, відчинив дверцята, дістав якийсь папір. — Усе читати я не буду, а оце тебе може зацікавити: «За повідомленням органів безпеки Німецької Демократичної Республіки 27 червня цього року під час спроби нелегально перейти на територію ФРН було вбито Ганса Енкеля. У вбитого знайдено два листи, один зашифровано за системою «Альткеніг», тобто кодом, яким користувалася західнонімецька розвідувальна служба для зв’язку із своєю східноєвропейською агентурою в 1949–1950 роках. Дешифрований текст листа такий: «АС-6. Особисто Другому. Матеріали вилучено, опис додається. Помічник наполягає на гарантії. Пропоную резервний варіант. Згоду повідомте по давньому каналу. Привид».

Другий лист, очевидно, містить шифрований опис вилучених матеріалів і являє собою чотири колонки двозначних та однозначних цифр, цілих і дробів. Дешифровці не піддається. Під час обшуку на квартирі Енкеля знайдено використаний квиток на рейсовий літак Одеса — Рига…

«Як установлено, — наслідуючи Кулінича, підхопив Лежнєв, — Енкель, плаваючи буфетником на торговому судні НДР, приписаному в Ростоці, неодноразово бував у балтійських портах Радянського Союзу. Останній раз він прибув у Ригу на борту вантажного пароплава «Фройндшафт» 16 червня цього року; повернувся в Росток на тому ж судні 24 червня…»

— Ну й хитрюга ж ти, Василю Тимофійовичу, — похитав головою Кулінич. — Знаєш, а запитуєш.

— Мене цікавить твоя думка.

Кулінич пригладив рідке волосся, обійшов стіл, сів на своє місце, натиснув кнопку дзвінка.

— Викличте до мене майора Винника з матеріалами по загальносоюзній орієнтировці, — сказав він ад’ютантові.

Кремезний, богатирської статури білявий майор нагадав Лежнєву знайомого тренера з боксу. Схожість посилювала модна кольорова блуза-куртка, яку і тренер і майор носили навипуск.

— «Привида», мабуть, лишили у нас. Видно, це законсервований агент, — сказав Винник. — Саме тому він і користується давнім шифром — іншого не має, бо довгий час не підтримував зв’язку зі своїм Центром. Енкель — тільки зв’язковий. Прибув на виклик «Привида».

— А ви ж кажете, що «Привид» не підтримував зв’язку зі своїм Центром, — спинив його Кулінич. — Як же він міг викликати Енкеля?

— Дуже просто, — відповів Винник. — Виклик зв’язкового чи повідомлення про те, що невдовзі слід чекати якоїсь події, здебільшого передають по легальних каналах.

— Скажімо, надсилаючи поздоровну листівку на умовлену адресу, — всміхнувся Лежнєв. — Текст байдуже який, бо тут важить сам факт надсилання листівки.

— Це справді так, — трохи знітився Винник. — Але в поведінці Енкеля є принаймні два моменти, які насторожують. Чим пояснити, що він, зустрівшись із «Привидом», не взяв у нього матеріали, про вилучення яких «Привид» доповідає своєму Центрові, а задовольнився тільки описом?

— Можливо, матеріали вилучив не «Привид», він тільки дізнався про них і повідомив Центру. А може, вся операція зводилася до того, щоб вилучити і знищити ці матеріали, — припустив Кулінич.

— Може бути ще один варіант, — втрутився в

1 ... 19 20 21 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««Привид» не може втекти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "«Привид» не може втекти"