Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

Перед головним командуванням Української Армії ставала дилема — або капітулювати, або рішучим ударом збити Червону Армію, прорватися на територію Великої України і тим самим не тільки врятувати своє становище, але й підготовити плацдарм за Збручем, на який могла б відійти Галицька Армія в разі остаточного неуспіху на фронті проти поляків. Звичайно, останнє рішення взяло гору. В цей час у район Броди — Почаїв почали прибувати частини Запорозького корпусу та інші, які 4 квітня 1919 року відійшли на територію Румунії в Тирасполі та яких звідти румунська влада переправила на територію Галичини — в Залішики. Але ці частини прибули обдерті, з голими руками, бо Румунія, недивлячись на підписані умови повернути зброю, коней і все майно, обіцянки своєї не виконала. Величезне майно українських частин було конфісковано румунською владою. Цей “лицарський” жест Румунії поставив штаб армії в надзвичайно скрутне становище. Треба було обмундирувати й озброїти 10 000 вояків — останній резерв Української Армії. З великими труднощами для половини вояків дістали рушниці з 25-30 набоями, решта мусила йти в бій з голими руками, здобувати зброю у ворога, чекати на смерть чи на поранення товариша, щоб перебрати у нього рушницю.

У такій катастрофічній ситуації і командування армії, і частини її виявили надзвичайну твердість духу й волі. Всі розуміли відповідальність історичного моменту, спокійно готувалися до останнього бою.

Головне командування Української Армії, недивлячись на жахливий стан її, енергійно провадило переорганізацію.

В першу чергу було переорганізовано і скорочено апарат штабу армії та запільних установ. Увесь боєздатний елемент із запільних установ відправлено в бойові частини.

Зверхником Української Армії залишився С. Петлюра. Начальником штабу діючої армії був полковник Мельник. Його помічником — полковник В. Тютюнник. Генерал-квартирмейстером призначено генштабу генерала Сінклера. Помічником його був генштабу генерал Капустянський. Низка старшин генштабу займала інші посади в штабі армії.

Армія складалась з 11-ти дивізій по три піхотних полки в кожній при одному гарматному полку. Дивізії мали невеликий склад, так само як і комплект артилерії був неповний, але ці дивізії були кадрами, які мусили вбрати в себе поповнення з мобілізованих повстанців.

Дивізії мали такі назви:

1 — Північна дивізія. Командир генштабу генерал-поручник Єрошевич. До 2000 багнетів при 12 гарматах.

2 — Січова дивізія (Запорозька Січ). Командир отаман Божко. 1000 багнетів, 12 гармат (з них 4 гаубиці).

3 — Стрілецька дивізія. Генштабу полковник Удовиченко. Склад: 1200 багнетів, 50 кулеметів, 16 гармат (з них 4 гаубиці).

4 — Холмська дивізія. До 1000 багнетів при 4 гарматах.

5 — В стадії формування.

6 — Запорозька дивізія.

7 — Запорозька дивізія. Генштабу полковник В. Сальський.

8 — Запорозька дивізія.

9 — Залізнична дивізія. Полковник Кудрявців. Склад: до 800 багнетів при 4 гарматах.

10 — дивізія.

11 —дивізія. Корпус Січових Стрільців. Полковник Коновалець.

З них 1-а і 4-а дивізії складали Волинську групу. До цієї групи входила Юнацька Школа. Командував нею генштабу полковник Петрів. Загальний склад її був до 4000 багнетів при 16 гарматах.

6-а, 7-а і 8-а дивізії складали Запорозький корпус. Командир генштабу полковник Сальський. Загальний склад його до 3000 багнетів при 8 гарматах. У Запорозькому корпусі після “конфіскації” його зброї Румунією можна було озброїти лише половину людей.

Нарешті, 10-а й 11-а дивізії становили Корпус Січових Стрільців. Командував ним полковник Коновалець, начальником його штабу був генштабу полковник Безручко. Склад корпусу: до 4500 багнетів, до 40 гармат.

Усього в армії з окремими піхотними частинами і батареями нараховувалося 14 000-15 000 багнетів, 350-380 кулеметів, до 100 гармат.

Загальна ж кількість людей, якщо рахувати тих, які через відсутність зброї перебували в запіллі, доходила до 30 000 вояків.

Формування кінноти йшло дуже повільно з причини браку коней, тому загальна кількість її доходила до 800-900 шабель. Брак кінноти дуже сильно відчувався в армії, у той час як вона в умовах тодішньої війни відігравала на полі бою велику роль.

Погана була справа й з постачанням армії різного роду припасів: хліба, обмундирування та особливо амуніції. Був великий брак медикаментів. Більшість складів залишилась на території України, і вони попали до рук Червоної Армії. А великі склади в Бродах і Луцьку попали до рук польської армії. Румунія захопила велике майно Запорозького корпусу. Українська Армія не мала бази, і не передбачалося поповнення її із закордону. В розпорядженні інтеадантства армії було 110 000 рушничних набоїв, до 3000-4000 гарматних, крім тих, що частини мали при собі. З такими засобами Українська Армія мусила розбити ворога та піти на схід.

З чого ж складалися московські червоні сили? Совєтські сили в Україні складалися з двох армій: 12-та армія оперувала в тодішніх Київській, Волинській та Подільській губерніях із штабом у Києві. 14-та армія оперувала на побережжі Чорного моря, в тодішніх Катеринославській і Херсонській губерніях із штабом в Одесі. Персональний склад частин поповнювався з мобілізованих українських селян, нечисленних українських комуністів та різного інтернаціонального зброду — латишів, китайців, мадярів, жидів. Крім частин, сформованих на терені України, з Московщини перекинуто в Україну кілька піхотних дивізій. Всього Україні оперувало до 70 000 червоних бійців.

Та перевага совєтських військ полягала не тільки в кількості, але і в озброєнні. Слаба ж сторона червоних — це брак дисципліни, завдяки чому насильство, грабіж населення, реквізиції, розстріли були нормальним явищем в Червоній Армії. Таке поводження ворога з населенням спричинило збройні виступи українського населення проти совєтських військ у багатьох місцевостях України. З кожним днем вогнища повстань ширилися. Загальна ситуація складалася не на користь Москви. До того ж із півдня просувалася армія генерала Денікіна, а зі сходу — армія адмірала Колчака.

Розташування сил ворога на українському фронті було приблизно таке:

1. В районі Скали, в кам'янецькому напрямку, — Бессарабська дивізія. Ця дивізія складалася виключно з мешканців Бессарабії, окупованої Румунією, та призначена була для бойових операцій проти Румунії. Крім того, тут же знаходились дрібні відділи кордонної охорони, міліції та ін. Уся ця група складалася з 3000-3500 багнетів при 12-ти гарматах і