Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 111
Перейти на сторінку:
раяли тi. Пiшов Грицько очерети косити.

- Все ж таки хоч на тi грошi проживу та одягнуся, а весна настане - зараз i потягну в Пiски!


Минула зима; наступила весна. Знову закипiла робо­та то на пристанi, то в полi.


Залишив Грицько думку вернутись повеснi додому: одiклав на осiнь. "А може, тимчасом хто надiйде з своїх, то тодi вже разом!". Грицько не помилився: прийшли весною пiщани; розпитують, як, що до чого; розказують за Пiски - хто оженився, хто замiж пiшов, хто вмер; роз­казують, як трохи крiпакам позначилося неволi, якi податки...


- А Чiпка як зажив, коли б ти знав, Грицьку! - хваля­ться йому.


- А ще не одружився?


- Ще. Та дурний буде, як не ожениться... Мати щодня гри­зе голову; так усе одкладав та й одкладає; немає, ка­же, по менi пари!


Грицько й тому радий.


- Ми з ним пасли вiвцi. Вiн парень добрий, та тiльки чу­дний собi. А тепер, кажете, зажив? От i добре!


Витрудив Грицько руки ту весну й те лiто; а восени вернувся з своїми в Пiски.



Як тiльки прийшов, зараз кинувся вишукувати грунту. Тодi їх не труднацiя була купити: козаки, почу­вши за ку­банськi пустошi, що казна оддавала ви­селенцям, шарахну­ли на Кубань. Грицько швидко купив величезний огород з новою хатою, з повiтками, погре­бом, колодязем. За все те щось пiвтори сотнi, чи що.


Купивши грунт, почув себе Грицько зараз iншим, немов на аршин вирiс, на корх потовщав. I люди за­го­во­ри­ли в селi: "От парубок! от хазяїн!" Батьки та матерi го­стри­­ли на його зуби, як на корисного жениха, усобливо убо­­гшi. Та Грицько тепер зовсiм iншими очима дивився на людей: до багачiв горнувся, а на голоту дивився згор­да.


Мiж парубками вiн поводивсь звисока. Як же cлуча­лося йому вийти на вулицю або пiти куди на вечор­ни­цi, вiн зараз пускав їм ману в вiчi. Де, мов, ви бували? що ви­дали? Що ви знаєте?.. Ось як я був... отам i там!.. Та iнодi почне верзти таке, як той москаль, що вернувся в рiдне село по бiлету. Хлопцi слухають, уха розвiшавши, роти пороззя­влявши. А вiн - таке плете, що й на голову не налiзе! Пра­вда, дiвчата, посте-рiгши вiдразу такi баляси, по своїй жартiвливiй натурi, часом i геть-то смiялися з його, при­ши­вали квiтки йому прилюдно; а проте на самотi кожна ду­мала: "От би за Грицьком бути! Хата є, огород є, та й гро­шенята, мабуть, водяться... не треба б на перший раз дуже й працювати... От би добре!"


Оже Грицько, хвастаючи своєю бувалiстю, пишаю­чись своїми достатками, сам тепер думав не про убоже­ство. Йо­му бажалося до свого добра приточити ще й жін.­чи­не, щоб вийшло одно та велике! Отак помiркувавши сам з собою, - засилав вiн старостiв до найбагатшого козака Лози, ко­трий щороку посилав в дорогу паровиць по десять за сiл­лю та за рибою. Так же й Лоза Грицькової натури. Вiн думав мати зятем не простого козака, не та­кого, що колись у драних штаненятах за вiвцями бiгав.


- Ще моя дочка небагато хлiба переїла, сидячи дома, - од казав Лоза старостам.


Це трохи збило пиху Грицьковi, осадило його наниз. Вiн притих, присмирiв, навiть зайшов якось раз до Чiпки, котрим став був гордувати, - та не застав дома.


Оселився Грицько на зиму в чужiй сiм'ї, в котрої ку­пив город з уговором, що вони житимуть до весни у про­данiй хатi. Пристав у сусiди, хоч i в своїй хатi, та й почав роздуму­вати: яку собi жiнку брати. Хочеться й багачки; хоче­ться, щоб була й уродлива... Довго вiн мiркував собi, пере­бирав у думцi всiх дiвчат на селi, - та сам незчувся: як i ко­ли закохався в сусiдчину наймичку – ве­селу, мо­торну й робочу дiвчину, хоч i невелику кра­сулю.


Христя - так її звали - зосталася малою пiсля батька-матерi. Родичi, що можна було, рознесли; осталося тiльки днiв на п'ять поля, та й тим орудував дядько, у котрого спершу вона й жила. Як пiднялась на ноги, бачить: скi­льки не роби на дядька, нiчого собi не придбаєш. Так вона кину­ла дядька, а сама пiшла в найми. Перепелиха, заможна козачка-вдова, що жила недалеко од Гри­цькової хати, наняла Христю. Зажила вона з Перепелихи, як у себе дома. Перепелиха була вже стара людина, добра, жалiсна. Вона жила великою сiм'єю - з дочками, сиротами-онуками, за котрими треба було приглянути, нагодувати, напоїти. Хри­стя - молода, весела, щебетуха, працьовита дiвчина - дяди­на ще змалку не давала ногам та рукам її одпочивку, при­звичаїла до роботи. Хазяйка уподобала наймичку, а наймич­ка - хазяйку. Збоку дивля­чись – Хрис­тя не наймичка, а дочка рiдна.


Так оця-то Христя, низенька, чорнявенька, не дуже хорошої вроди дiвчина, якось ненароком запала Гри­цьковi в серце. Забув Грицько про великий посаг, який думав затягти за жiнкою; годi думати про якусь не­звичайну красу, - давай лицятися та женихатися з Хри­стею... Недовг­о й тяглися її любощi: пiсля водохрестя заслав Гриць­ко старостiв до Христi, а через тиждень на­шi молодi й побралися.


На весну одiбрав Грицько в дядька Христину землю, купив парку бикiв та корiвчину за останнi грошi, якi заробив, плоти розбираючи, очерети б'ючи, та й став тую землю орати, спрягшись з таким же, як i вiн, небагатим козаком-сусiдом. Зажив Грицько тихим пахарським жит­тям, хоч не таким, яке йому за парубоцтва думка ви­сновувала, а все-таки гаразд - так, як i люди.


З жiнкою Грицько жив мирно, люб'язно: нi лайки, нi сварки не чула їх простора, весела хата. В буднi - обоє вони працювали; в свято - ходили вкупi до церкви; по обiдi - спочивали або куди в гостину ходили, або в себе гостей приймали... I стали вони мiж людьми поважними хазяї­нами, чесними, робочими людьми, добрими сусi­дами, навдивовижу парою...


- От з кого берiть, дiтки, примiр, як у миру жити! - не одна, не двi матiрки радили своїм дочкам з зятями або си­нам з невiстками: - з Грицька та Христi... Вiн зостався сиро­тою й вона сиротою. А що з них вийшло? Чесною працею он скiльки надбали! Чесно вони й поживуть йо­го... у миру та в ладу, як брат з сестрою... нiхто з них i не замутить... Одна в них думка, одна рада... Отак, дiтки, тре­ба на свiтi жити!





ЧАСТИНА ДРУГА





VIII


СIЧОВИК




Велике село Пiски. Розкинулось, розляглося i вздовж, i вшир, i впоперек на рiвнiй низинi, в балцi, а перед са­мим селом,

1 ... 19 20 21 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"