Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

Саркіс промугикав кілька нот своїм хрипким голосом. Каздан упізнав уривок.

— Light my fire,[10] рок-гурт Doors.

— Цілком можливо.

Каздан намагався уявити собі того детектива. Неохайний молодик, що прийшов на місце злочину й заграв мелодію рок-гурту Doors у «його» церкві. Ця картина не здалася йому банальною.

— А він назвав своє прізвище?

— Так. Я записав його… Ось воно: Седрик Волокін.

— Ніколи не чув. Він показав своє посвідчення?

— Атож. Проблем із цим не було.

— Про що він запитував тебе конкретно?

— Точний час, коли я натрапив на труп, у якому він був положенні, про сліди крові… Але насамперед він хотів допитати хлопчиків. Як і ти. Хлопчиків, що були взуті в кеди фірми «Конверс».

Жодного сумніву: Верну продав свою інформацію. Але навіщо? Чи він вважає себе неспроможним допитати малих?

— Я це з’ясую, — промовив Каздан. — Більше ніяких новин?

— Телефонував учорашній детектив, Верну. Він також хоче опитати дітей. Не можна ж вам усім…

Щось тут не клеїлося. Якщо Верну сам хоче вислухати малих, тоді рок-детектив прийшов не з його намови. Звідки ж він довідався про цю справу?

— А ти сказав Верну, що я вже опитував дітей?

— Я мусив, Ліонелю.

— І як він зреагував?

— Він назвав тебе старим кретином.

— Я зателефоную тобі. Не переймайся.

Каздан рушив до машини. Умостившись за кермом, набрав номер капітана першого відділу судової поліції.

Той не дав йому можливості заговорити:

— Що за бордель ви там улаштували? На кого ви працюєте?

— Я просто роблю те, що повинен робити. Тут усе дуже просто.

— Заради чого? І заради кого?

— Це моя церква.

— Послухайте-но. Якщо я бодай ще один раз зустріну вас на своїй дорозі, я вас заарештую. Щоб ви заспокоїлися.

— Я все зрозумів.

— Ви мене не зрозуміли, але, присягаюся вам, я це зроблю!

Після короткої мовчанки Верну провадив уже спокійніше:

— Хлопці розповіли що-небудь?

— Ні.

— Прокляття! Ви зіпсували моє розслідування!

— Заспокойся. Тут щось не те. Я не цар психологів і не сподівався на негайне зізнання. Але помітив би, якби був якийсь знак. Хлопець, який бачив убивство, не міг залишатися цілком спокійний.

— Ніхто з них не був схвильований?

— Ні. Тут має бути інше пояснення. Чого ти досяг?

— Ви хочете, щоб я подав вам підписаний рапорт? Я нічого вам не скажу. І не наближайтеся більше до мого розслідування! — Він знову розлютився. — Як ви могли опитувати малих, не маючи на те дозволу? Без будь-яких застережних заходів?

Каздан нічого не відповів. За кожною фразою він чекав, що гучність ослабне. А з нею ослабне й гнів. Нарешті він промовив:

— Остання деталь: ти виходив на контакт із БЗМ?

— БЗМ? Навіщо мені було виходити на контакт із ними?

Не відповівши, Каздан змінив тон.

— Послухай-но. Я розумію, чому ти репетуєш. Ти, певно, переконуєш себе в тому, що тобі не потрібен такий старий шкарбан, як я. Але не забувай про одне: ти маєш лише тиждень для того, щоб розплутати цю справу.

— Лише тиждень?

— Так. Термін очевидності злочину. Відтак буде призначено слідчого, і справу почнуть із нуля. Ти муситимеш просити дозволу на кожен свій крок. А поки що ти повний господар становища.

Верну замовк. Він знав закон. Коли знайдено труп, то на розслідування, яке відбувається під керівництвом прокурора, дається тиждень. Детективи, яких залучено до розслідування, не підлягають тоді жодній комісії, яка могла б ставити перед ними певні вимоги. Обшуки, прослуховування, затримання — все дозволено.

— Тобі потрібна допомога, — провадив Каздан. — Убивство скоєне в середовищі вірмен. І має стосунок до ще однієї спільноти — чилійців. Такий старий іммігрант, як я, міг би неабияк допомогти. А в разі успіху всі лаври дістануться тобі.

— Я навів довідки про вас, — признався Верну. — Ви були великим детективом.

— Дуже давно. На жаль. Ви закінчили опитувати сусідів?

— Авжеж, ми опитали весь квартал. Ніхто нічого не бачив. Вулиця Ґужон — це пустеля.

— А як розтин?

Верну розповів Казданові те, що він уже знав. Але в такий спосіб він перевірив його відвертість. Цей детектив не псих. Просто він молодий і амбітний.

— Яка твоя гіпотеза? — запитав Каздан.

— Думаю, треба шукати політичний слід. Я намагаюся з’ясувати, ким був Ґетц у Чилі.

— Ти телефонував до посольства?

— Так. Але єдиний аташе, що міг би дати мені інформацію, чоловік на прізвище Веласко, кудись поїхав на два дні. А посадової особи, що відповідала б за зв’язок із Чилі, в Парижі немає. Хочу зв’язатися з тим, хто відповідає за Арґентину, бо ніколи не знаєш, де тобі пощастить. Я телефонував також до ВМЗ, у Відділ міжнародних зв’язків, та в Інтерпол. Хотів з’ясувати, чи не були видані міжнародні ордери на арешти.

— На арешт Ґетца?

— Чому Ґетца? Ні. Я думаю про катів, про мерзотників колишнього режиму, які могли ненавидіти чилійця. Надіслав також відбитки пальців Ґетца для перевірки їх за міжнародною картотекою. На той випадок, якщо… Якщо Ґетц насправді був кимось іншим. Результати матиму завтра.