Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Мене так розізлила поведінка Гордія, що я не могла ніяк заспокоїтися. Довгий час блукала навколо автодрому, згадуючи його «хорошими» словами. Ще й сказав, що я закохаюся в нього. Це станеться хіба в його мріях, бо я ще не настільки божевільна. Для мене цих півтора місяця з ним були наче пекло. Нічого, треба лише трішки потерпіти, а потім все повернеться на свої місця. Може, він навіть помре в одному з заїздів? Я уявила себе молодою вдовою на похороні, де мені довелося б плакати за ним для публіки. Мабуть, я б одягнула красиву чорну сукню від Прада, щоб відповідати іміджу їхньої заможної сім'ї. Можливо, його б дідусь навіть на мене переписав свій спадок. Ну а що? Я, здається, сподобалася йому. Було б непогано. Хоч якась користь з цього весілля. Я видихнула та похитала головою, щоб не думати про це. Хоч яким ідіотом не був би Гордій, я все ж не бажаю йому смерті. Не бажаю, але якщо він ще колись мене розізлить так сильно, то я не витримаю і точно вб'ю його своїми руками.

За цими думками я навіть не помітила, що знову опинилася біля того гаражу. Поки Аріна про щось захопливо розмовляла з Антоном, Гордій стояв, зігнувшись над капотом свого побитого автомобіля.

— Ну, і? — спитала я, склавши руки на грудях. — Коли вже та вечірка почнеться?

— О, ти вже заспокоїлася, — сказав Гордій і випрямився, дивлячись на мене.

— Мені допомогли мої думки. Вони були такими прекрасними.

— І про що ти думала? — зацікавлено спитав хлопець, піднявши одну брову.

— Вирішувала, що одягну на твій похорон, — відповіла я та підійшла ближче до нього. — Зупинилася на думці, що це буде красива коротка сукня чорного кольору від Прада. Обов'язково туфлі на тоненьких шпильках, щоб показати свої довгі ноги. Можливо, надягнула б ще чорні окуляри, але це вже залежатиме від погоди. Ти коли плануєш помирати? Це так, щоб я підготувалася завчасно.

— Боюся, Полінко, що коли я помру, то ти будеш уже старенькою бабусею з сивим волоссям та тростиною в руках. Не впевнений, що тоді тобі підійде коротка сукня від Прада та туфлі на шпильках.

— Ой, тільки не треба тут цього! Я буду красивою в будь-якому віці.

— Навіть не сумніваюся, — тихо пробурмотів він.

Я покривилася йому, примруживши очі, а тоді повернула голову до Аріни та Антона. Вони тримали в руках якісь камінці та розглядали їх.

— Про що ви там шепочетеся? — спитала я і підійшла до них.

— Дивись! — Аріна показала мені якийсь білий камінь. — Антон тут неподалік знайшов вапняк з черепашками всередині. Гарно, правда? А ще у нього є лабрадорит та габро.

Я трохи скривилася, розглядаючи камінчики, які вона показувала мені.

— Звідки ти це все знаєш? — пробурмотіла я.

— У мене в університеті був курс геології, — відповіла сестра. — Мені подобався цей предмет, тому я деякий час детальніше вивчала його.

— Тобі подобалося читати про це... каміння?

— Породи, Поліно! Це породи, а не каміння.

Я закотила очі та відійшла від них. Мені вже стало страшенно нудно в цьому гаражі. Треба було ще раніше поїхати додому, щоб не стирчати тут. Я підійшла до дверей, дивлячись у сусідній гараж. Якийсь хлопець зачиняв двері, поки інші чекали його на вулиці. Вони голосно говорили та сміялися. Потім вони усією компанією попрямували вниз. Через декілька хвилин з автодрому почулася голосна музика.

— Здається, вже почалося, — сказала я. — Може, підемо вже нарешті туди?

— Так, можемо уже йти, — мовив Антон і почав складати ті всі камінці в якусь коробку.

Я вийшла на дорогу, оглядаючись по сторонах. Майже усі гаражі вже були зачиненими. На вулиці починало темніти, а музика ставала все гучнішою. Я обійняла себе руками, бо ввечері стало трохи холодніше.

— Ти змерзла? — спитав у мене Гордій.

— Ні, просто трохи прохолодно, — відповіла я та подивилася на нього. — Ми ж тут не будемо довго?

— Не знаю. Може, тобі так сподобається, що ти захочеш веселитися аж до ранку?

— Мене не дуже приваблюють такі вечірки, якщо чесно.

— Ходімо! — сказав Гордій і попрямував вниз.

Я ішла біля нього, а Аріна з Антоном пленталися позаду. Вони, здається, знайшли спільну мову.

— Моя сестра зазвичай дуже закрита, — заговорила я, — але Антон, мабуть, їй сподобався.

— Він вміє пристосовуватися до людей. — Гордій оглянувся на свого друга. — Йому завжди легко спілкуватися з іншими. Як і тобі.

— Мені? Я б так не сказала. І ти мав рацію, коли казав, що у мене нема друзів.

— Тобі вони й не потрібні, бо у тебе є я.

— Ага! Ти ще той подарунок, — буркнула я. — Краще б у мене було багато друзів, ніж такий чоловік, як ти.

— Ну, ми теж можемо стати друзями, — сказав Гордій та знизав плечима. — Ти інколи нормальна. Наприклад, коли не б'єшся гайками.

— А ти ненормальний! І взагалі тобі ще дуже пощастило, бо я могла б і чимось важким заїхати по твоїй голові.

— Я боявся, що ти це зробиш.

— Правильно, Гордюша! Сподіваюся, що ти нарешті переконався у тому, що мене краще не злити.

— Перестань мене так називати, Поліно! Мені не подобається, — роздратовано мовив Гордій.

— Я не винна, що в тебе таке ім'я, — фиркнула я. — Це тебе на честь діда назвали?

— У нас така традиція, що син називає сина на честь свого батька, — відповів Гордій.

— Це так по-дурному. Тобто якщо у тебе буде син, то ти назвеш його Теодором?

— А що? — спитав хлопець і глянув на мене. — Не подобається?

— Та мені взагалі байдуже до твоїх дітей. Я там яким боком? Просто зараз ніхто так не називає хлопчиків.

— А мені подобається. Тео, — сказав Гордій і задумано глянув у небо. — Гарно звучить.

— Ну, якщо Тео, то тоді гарно, — погодилася я. — Все одно це дивно. Ви так шануєте пам'ять своїх татів, а про жінок майже не говорите. А якщо у тебе буде донька? Теодора, чи що?

Я засміялася, бо уявила як у будинку Гордія бігають маленькі Тео і Теодора. Наче божевільня якась.

— Мені подобається Вікторія, — мовив Гордій. — Якщо у мене колись з'явиться донька, то я назву її так. Сподіваюся, що моя дружина не буде проти.

— Не буде, — тихо пробурмотіла я, а коли помітила здивований погляд хлопця, то зрозуміла, що він почув мене. — Я... Я мала на увазі, що це ім'я переважно всім жінкам подобається. Воно справді красиве.

— Тобі теж подобається?

— Якщо чесно, то це моє улюблене ім'я, — зізналася я. — Мені теж завжди хотілося назвати свою доньку так. Вікторія — перемога.

— Так, перемога, — погодився Гордій та раптом усміхнувся. — Ну, якщо у нас буде спільна донька, то хоч у чомусь ми сперечатися не будемо.

— Яка ще спільна донька? — обурилася я та легко вдарила його в плече. — Я не збираюся спати з тобою.

— Я і не говорив про це.

— Ти сказав, що у нас буде спільна донька. Я по-твоєму не знаю звідки діти заявляються, чи що? До того ж я не люблю дітей.

— Згадуючи сина Микити й те, як він бив тебе, можу стверджувати, що ти їх теж не надто приваблюєш. І взагалі чому ти сприймаєш це так серйозно? — Гордій уважно подивився на мене. — Не завжди після сексу з'являються діти, Поліно.

— Це не означає, що у нас з тобою він буде, — буркнула я, склавши руки на грудях. — А ти фантазував про мене у цьому плані?

— Не буду брехати, — сказав хлопець. — Я думав про це.

Я відвела погляд та легко закусила нижню губу, стримуючи задоволену усмішку.

— І про що ти думав? — поцікавилася я, нахилившись до нього, а тоді прошепотіла: — Ти уявляв мене голою?

— Перестань, Поліно! — Гордій прочистив горло. — Не думаю, що зараз хороший момент, щоб говорити про це.

— Ну, ти сам розпалив мою цікавість. Мені тепер хочеться дізнатися, що у твоїй голові.

— Якщо я зараз почну розповідати тобі свої сексуальні фантазії, то ми точно не потрапимо на вечірку.

— Чому? — спитала я, насупившись.

— Бо мені доведеться відвезти тебе до себе в ліжко, — відповів хлопець, не відриваючи від мене свого погляду, — щоб випробувати усе те, що інколи з'являється у моїй голові.

Я трохи напружилася від його слів та важко ковтнула. Можливо, я і сама не проти опинитися в його ліжку, але йому поки цього знати не варто.

— Вибач, але я не збираюся погоджуватися на таке, — впевнено сказала я. — Ти мене не приваблюєш у цьому плані.

— Не треба обманювати, Полінко! Я знаю, що заводжу тебе.

— О, так! Тобі чудово вдається завести мої нерви.

Я фиркнула та швидше попрямувала вперед. Перед нами з'явилася компанія з чотирьох людей, що сміялися, тримаючи стаканчики з алкоголем. Неподалік була стоянка, де серед автомобілів я помітила Камаро Гордія. Це авто я б ніколи не переплутала. Мабуть, він залишив його тут ще зранку. Ми попрямували трохи далі, і я ледь не загубилася серед цих усіх людей. Їх було так багато, а я зовсім не очікувала такого натовпу. Неподалік на невеликому майданчику танцювали дівчата, а по обидва боки стояли столики з випивкою. Я відчула, що Гордій схопив мою руку та міцно стиснув її. Від цього мені стало трохи спокійніше. Він раптом потягнув мене до столика, де було багато різних пляшок з алкоголем.

— Я не буду пити, — сказала біля нас Аріна. — Сьогодні за кермом.

— Ти щось будеш? — спитав Гордій, глянувши на мене.

— Не знаю, — відповіла я та знизала плечима.

— Значить, будеш.

Він поставив два стаканчики та налив туди якогось коньяку. Один він простягнув мені, а інший поставив біля себе. Я думала, що це для Антона, але коли побачила, що Гордій перехилив стаканчик і одним махом випив увесь його вміст, то здивовано відкрила рота.

— Ти п'єш? — спитала я, дивлячись на нього.

— Після сьогоднішньої поразки мені конче треба випити, — відповів він і знову налив собі. — Нас Антон відвезе додому, якщо ти хвилюєшся про це. Я не буду сідати за кермо, а свій автомобіль завтра заберу.

— Добре, — трохи розгублено відповіла я і зробила ковток алкоголю.

Раніше мені не доводилося бачити Гордія в нетверезому стані, але це справді могло бути цікаво.
Я трохи скривилася, бо цей коньяк виявився дуже міцним. Мені не хотілося сильно напиватися, тому я просто зробила декілька незначних ковтків алкоголю. У горлі раптом почало пекти, а тут зовсім не було води. Я оглянулася та побачила, що на сусідньому столику є безалкогольна випивка. Гордій розмовляв з Антоном та якимсь незнайомим мені хлопцем, що підійшов до нас. Аріна ж щось активно друкувала на своєму телефоні. Я не могла уже терпіти цю нестерпну сухість у горлі, тому попрямувала до іншого столика. Я побачила пляшку коли та налила її в чистий паперовий стаканчик. Мені стало легше одразу ж, як я зробила декілька ковтків.

— Чому не танцюєш? — раптом спитала у мене якась дівчина.

Я уважно подивилася на неї. Світле пофарбоване волосся до середини плечей, красиве обличчя та яскраві сіро-блакитні очі, високий зріст і струнка фігура. Її права рука була повністю забита татуюваннями.

— Ау! — сказала вона і клацнула пальцями перед моїми очима. — Ти так дивишся на мене, що мені стає страшно.

— Вибач, — швидко мовила я. — Просто намагаюся згадати, де могла тебе бачити.

— Мабуть, на перегонах, — відповіла вона і раптом простягнула мені свою руку. — Я Стелла.

Точно! Як я одразу не впізнала. Це ж та дівчина, яку я бачила сьогодні у гаражі навпроти. Я спробувала усміхнутися їй і швидко потиснула її руку.

— Поліна, — сказала я.

— Знаю. Ти ж та таємнича дружина Гордія, яку він стільки часу приховував від усіх.

— Він просто дуже любить мене, а я завжди надто сильно хвилююся за нього. Гордій каже, щоб я не приходила на його тренування та заїзди, бо кожного разу дуже сильно нервую.

— То ти вагітна? — раптом спитала вона, а я ледь не закашлялася колою.

— Лише вагітні хвилюються, чи що? — буркнула я. — Ми лише нещодавно одружилися і поки не плануємо дітей.

— Зрозуміло. Гордій останнім часом дуже змінився і я подумала, що це ти так повпливала на нього.

— Що ти маєш на увазі? — зацікавлено спитала.

— Ну... — Стелла оглянулася навколо, а тоді нахилилася ближче до мене. — Він зазвичай більш зосереджений на перегонах. Я це знаю, бо вже давно спілкуюся з ним, як зі своїм колегою та суперником. Він один з найсильніших гонщиків, але зараз чомусь дуже розсіяний. Таке враження, наче його думки десь не тут.

— У такому випадку можеш радіти, — сказала я. — Не факт, що він зможе перемогти в цьому чемпіонаті.

— Я не женуся за кубком. У мене є своя ціль на цих перегонах.

— І яка у тебе ціль?

— Не можу сказати цього, Поліно! — мовила дівчина та усміхнулася мені. — Можливо, колись ще побачимося. Бувай!

Вона махнула мені своєю рукою і вже за мить зникла серед натовпу. Я знову зробила декілька ковтків коли. Біль у голові ставав щоразу сильнішим, а ця гучна музика уже почала діяти мені на нерви. Раніше я б веселилася та танцювала, заливаючись алкоголем, але сьогодні у мене на це зовсім не було настрою. Біля Гордія, Антона та Аріни уже з'явилося ще більше людей. Вони активно розмовляли про щось, а мені чомусь стало трохи образливо. Жоден з них навіть не помітив моєї відсутності.

Я обійняла себе руками й повільно попрямувала до виходу. На стоянці зовсім не було людей і це мене потішило. Я зупинилася біля автомобіля Гордія та сіла на багажник. Якби він побачив це, то розлютився б, мабуть. Та я була така втомлена, що мені просто хотілося сісти.
На вулиці вже стало холодніше і шкіра на моїх руках та ногах покрилася сирітками. Якби знала, що ми будемо тут так довго, то обов'язково взяла б собі якусь куртку. Я глянула у небо, вкрите зірками. Напевно, ніколи раніше не бачила такої кількості яскравих зірок. Їхній вигляд заворожував мене. Своїм положенням вони утворювали цікаві картинки. Я помітила щось схоже на обриси котика та усміхнулася.

— Ось ти де! — раптом заговорив біля мене Гордій. — Всюди тебе шукаю.

Я швидко зіскочила з багажника та трохи відійшла від автомобіля. Хлопець підійшов впритул до мене. Я дещо налякано подивилася на нього, бо думала, що він почне кричати за те, що я сиділа на його автомобілі.

— Тримай! — сказав він і простягнув мені стаканчик з алкоголем.

Я невпевнено прийняла його і зробила швидкий ковток. Гордій відійшов від мене та сперся на своє авто.

— Здивована, що ти помітив мою відсутність, — мовила я і підійшла ближче до нього.

— Я бачив, що ти розмовляла зі Стеллою, а потім кудись зникла. От і вирішив знайти тебе.

— Навіщо?

— Без тебе там нудно, Поліно.

Я усміхнулася, стала біля Гордія і теж сперлася на автомобіль. Він уважно подивився на мене, роблячи добрячий ковток алкоголю.

— Знаєш, я тут подумав, що якщо ти так сильно хвилюєшся на цих перегонах, то можеш не приходити.

— Тобто не приходити? — перепитала я, насупившись.

— Ну, мені б не хотілося вистрибувати з автомобіля під час заїзду, щоб рятувати свою дружину, якщо вона раптом знепритомніє, — відповів він, усміхнувшись.

— А ти б зробив це?

— Не знаю, але ти б поставила мене в дуже незручне становище.

— Що ти маєш на увазі? — зацікавлено спитала я, намагаючись стримати усмішку.

— Мені довелося б обирати між чемпіонським кубком і тобою. Я за тебе хвилююся не менше, ніж ти за мене.

Він видихнув і знову надпив зі стаканчика. Я трохи здивувалася такій його відвертості. Напевно, йому треба частіше напиватися, щоб бути нормальним.

— Стелла сказала мені, що ти трохи змінився, — почала я. — Ніби ти багато думаєш не про перегони, а ще трохи розсіяний.

— Це дійсно так, — сказав Гордій. — Мені зараз важко зосередитися на чомусь одному. У голові якась каша, а я не можу ніяк зібратися з цими всіма думками. Не можу зрозуміти своїх почуттів.

— А що у твоїх думках зараз? — тихо спитала я, дивлячись на хлопця.

— Ти.

Він уважно подивився в мої очі, а потім раптом випрямився. Гордій залишив свій стаканчик на автомобілі, в сам підійшов впритул до мене. Я спостерігала за ним, затамувавши подих. Хлопець раптом нахилився і накрив мої губи своїми. Я завмерла на декілька секунд, а потім подалася вперед, відповідаючи йому на поцілунок. Стаканчик з алкоголем випивав з моєї руки на асфальт і я обійняла своїми долонями шию хлопця. Він поклав свої руки на мою талію та легко підняв мене. Я ще сильніше притиснулася до його тіла. Від його тепла мені стало надто жарко. Гордій раптом відірвався від моїх губ і посадив мене на багажник автомобіля. Я розсунула свої ноги, дозволяючи йому встати між ними. Він нахилився ближче до мене та сперся руками по обидва боки від мого тіла. Мені страшенно хотілося, щоб він знову пристрасно поцілував мене. Та Гордій легко водив своїми губами по моїй щоці та підборідді. Я відчула вологий поцілунок на своїй шиї й від цього моє тіло затремтіло. Я заплющила очі, важко дихаючи. Мені подобалися ці відчуття всередині, а ще дуже сильно хотілося чогось більшого. Він поклав свої руки на моє обличчя та знову поцілував у губи. Я міцно вчепилася пальцями за його футболку і притягнула хлопця ще ближче до себе. Емоції бажання переповнювали всередині. І хоч як би сильно не заперечувала цього, я все ж хотіла його...