Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

Ну й плювати.

Треба переодягнутися у щось тепліше. Я одягнула світлі джинсові штани та білу кофту з рожевими смугами. Випрямила волосся і підкріпила його лаком, щоби блищало. Намалювала ледь виражені стрілки, зробила темний макіяж на повіках і підвела рожевою помадою губи. Вау, як гарно. Нехай Дейв помітить, з якою штучкою зв'язався. Я довго милувалася собою у дзеркалі аж поки до мене не постукали у двері, від чого я аж підскочила на місці. Мої двері відчинилися.

- Аніка, ну скільки тебе можна чекатиии... - сказав Дейв і замовк, розглядаючи мене від верху до низу.

Від його погляду з'явилися мурашки. Знову. Це так дивно... Чому він так діє на мене?

- Що? Щось не так? - запитала я, ще раз оглядаючи себе.

- Ти прекрасно виглядаєш, - нарешті зміг вимовити він, усміхнувшись.

- А... дякую, - опустивши очі відповіла я. 

Як мені некомфортно... Я не уявляю, як зможу провести з ним цілий вечір.

- Можемо їхати? - запитав Дейв.

- Е-е-е, так, звичайно, - кивнула я, і пішла за ним униз.

У коридорі я взяла куртку і почала її одягати на себе, як почула різке:

- Почекай! - крикнув він, взявши куртку з моїх рук. Дейв сам почав тримати її, щоби я вдяглась.

Ну що ж, благородно.

- Дякую...

Я навіть не змогла глянути на нього після цього і пішла на вихід. Він за мною. Ми вийшли з будинку і попрямували до машини Дейва. Вау, у нього дуже ефектна машина.

Як і він...

Хлопець відкрив мені двері і я сіла у салон порша. Дейв обійшов машину і сів на своє місце. Після цього машина завелася і ми нарешті поїхали.