Читати книгу - "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)"

…Наскільки нікчемне

Тіло людське, показує смерть[52].

Ось, якщо не помиляюсь, ті речі, що, живлячи твою гординю, заважають тобі усвідомлювати приниженість власного становища і пам’ятати про смерть. Є також інші причини, до яких я схильний тепер перейти.

Ф р а н ч е с к о

Стривай, прошу тебе! Дозволь спершу оговтатись від тягаря цієї лавини, бо, інакше, й відповісти не зумію.

А в г у с т и н

Я охоче зачекаю, скільки знадобиться.

Ф р а н ч е с к о

Ти неабияк здивував мене, докоряючи такими хибами, що, я впевнений, ніколи не проникали в мою душу. По-твоєму, я покладався на свій хист? Таж воістину єдиним доказом мого хисту є те, що я ніколи не покладався на нього. Чи я хвалюся тим, що студіював книжки, з яких набрався доволі помірних знань, але багатьох турбот? Кажеш, я домагався ораторської слави, але ж ти допіру згадував, що саме брак слова для висловлення думок викликав у мене найбільшу досаду? Чи ти заповзявся випробувати мене? Бо тобі відомо, що я завжди усвідомлював власну нікчемність, і коли часом ставив собі щось за заслугу, це траплялося радше з огляду на невігластво інших. Я часто кажу: ми дійшли до такого стану, коли, за широковідомим висловом Цицерона, свою доблесть визначаємо неспроможністю інших[53]. Та якби й був я рясно наділений тими рисами, про які ти говориш, чи ж вони б мене аж так зачарували, що я став би хизуватись? Я не настільки забуваюсь і не настільки легковажний, щоб купитись на такі спокуси. Не надто багато полегшення принесли обдаровання, освіта чи красномовство моїй душі у її терзаннях, про що я, пригадується, докладно нарікав в одному зі своїх листів! А те, що ти, начебто серйозно, казав про моє тілесне самомилування, замало викликало у мене сміх. Чи ж я покладав би якусь надію на свою тлінну плоть, коли я щодня відчуваю її неухильний занепад? Боронь Боже! Замолоду, зізнаюсь, я дбав про свою зачіску і про ошатне вбрання, але залишив цю звичку в минулому, разом з юністю, а нині я з досвіду знаю справедливість зауваги Доміціана, який, маючи на увазі самого себе в листі до друга і скаржачись на надзвичайну швидкоплинність тілесної краси, писав: «Знай, що немає нічого приємнішого за вроду і нічого короткочаснішого»[54].

А в г у с т и н

Я міг би ґрунтовно тобі заперечити, але нехай тебе присоромить власна совість, а не моя мова. Я не буду нав’язливим, не стану тортурами витягати з тебе правду, а за звичаєм великодушних месників задовольнюсь простою угодою: попрошу, щоб ти й надалі рішуче відкидав те, чого, за твоїми словами, ти уникав донині. А якщо твоя тілесна врода почне спокушати твою душу, подумай, якого сумного вигляду приберуть невдовзі твої члени, які зараз тобі так подобаються, і якими жахливими видались би вони тобі самому, якби ти міг потому їх побачити; тож частіше повторюй слова видатного філософа: «Я народжений для вищого призначення, а не для того, щоб бути рабом свого тіла»[55]. Бо справді немає безумства більшого за те, в яке впадають люди, які чепурять своє тіло, забуваючи про його вміст. Якби когось, у здоровому глузді, на короткий час вкинули в темну, сиру і смердючу в’язницю, невже не став би він остерігатися, наскільки можливо, торкатися брудних стін і підлоги, щомиті готовий до виходу і стежити чуйним вухом наближення свого визволителя? А якби він залишив обережність і, вибруднившись з голови до ніг патьоками, з острахом думав би про можливий вихід, якби старанно розмальовував і дбайливо прикрашав брудні стіни, марно намагаючись надати привітного вигляду бридкій вогкій темниці, чи не справедливо було б визнати його божевільним, а його спроби жалюгідними? Проте ви, нещасні, знаючи про це, однаково любите свою темницю! І хоча вас скоро з неї визволять чи, точніше, витягнуть, ви до неї горнетесь і намагаєтесь оздобити її, тим часом як вам слід би її ненавидіти. Достоту, як за словами, що ти вклав в уста батькові величного Сципіона у своїй «Африці»:

і ненависні нам плоті знайомі кайдани,

свободі перепона: любе нам те, чим зараз ми є[56].

Чудовими були б ці слова, аби ти сам сказав собі те, що змушуєш говорити інших. Однак я не можу обминути мовчанням зухвалість твоїх слів, які ти, можливо, вважаєш найсмиреннішими.

Ф р а н ч е с к о

Мені прикро, якщо в якихось моїх словах пролунала погорда, але якщо вчинкам і висловам визначає міру душа, беру свою у свідки, що не мав на думці жодного зухвальства.

А в г у с т и н

Як на те, принижувати інших — це різновид гордині, набагато гірший за незаслужене звеличування себе самого, і я волів би радше, щоб ти прославляв інших, а себе ставив іще вище за них, аніж, розтоптавши всіх, з нечуваної зневаги до інших майстрував щит свого смирення.

Ф р а н ч е с к о

Сприймай це, як знаєш, але я ні собі, ні іншим не надаю великої ціни. Мені огидно розповідати, яку думку я маю про більшість людей на підставі власного досвіду.

А в г у с т и н

Зневага до себе самого не виходить за межі обачності, зневага до інших і небезпечна, і даремна. Але ми ще не все розібрали, що відвертає тебе від мети. Ти знаєш, про що йдеться?

Ф р а н ч е с к о

Називай що завгодно, тільки не закидай мені заздрощів.

А в г у с т и н

Нехай би тобі гординя шкодила не більше, ніж заздрість, від якої ти, на мою думку, вільний. Я хотів обговорити іншу ваду.

Ф р а н ч е с к о

Скажи відверто, що мене збиває на манівці; а відтак уже ти не збентежиш мене подальшими закидами.

А в г у с т и н

Пожадливий потяг до суєтного.

Ф р а н ч е с к о

Облиш, зроби ласку! Ніколи не чув більшої недоречності.

А в г у с т и н

Ти, либонь, забув про те, що допіру обіцяв мені, якщо отак бурхливо реагуєш. А я ж не про заздрощі тобі кажу.

Ф р а н ч е с к о

Але жадоба теж чужа мені більше, ніж будь-кому.

А в г у с т и н

Ти завзято виправдуєшся, але повір, ти не настільки вільний від цієї зарази, як тобі видається.

Ф р а н ч е с к о

Тобто я не вільний від лабетів