Читати книгу - "Дім, в якому…"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я втупився у своє відображення.
Задзеркальний Куряка виглядав трохи краще, але все одно здавався підлуватим. Я прибрав соліднішого вигляду, і тоді він зробився подібним на телепня. Із самовідчуттям справи у мене були вкрай кепські.
— Нехай, — сказав я. — Врешті-решт, Лорд собі в дзеркалі також не подобається.
Я допив каву, що вже остаточно вистигла, і поїхав у спальню.
Дім
Інтермедія
Дім — це стіни й стіни напівобсипаної штукатурки… Вузькі переходи прогонів на сходах. Мошва, яка витанцьовує під балконними ліхтарями. Рожеві досвітки крізь марлеві фіранки. Крейда та позасмічувані парти. Сонце, що тане в червоній куряві прямокутника двору. Блохасті собаки, які дрімають під лавками. Іржаві труби, котрі перехрещуються та звиваються у спіралі під надтріснутою шкірою стін. Нерівні ряди дитячих черевиків зі скошеними носаками, вишикувані вздовж ліжок. Дім — це хлопчик, який утікає в порожнечу коридорів. Який засинає на уроках, весь плямистий від синців. Хлопчик, який складається з безлічі прізвиськ. Головоніг і Скакун. Стрибунець і Хвіст. Хвіст Сліпого, що не відстає від нього ні на крок і наступає на його тінь. До того, хто заходить, Дім повертається гострим кутом. Це ріг, об який ти розбиваєшся до крові. Потім можна увійти.
Їх було тринадцятеро. Їх називали «неподобством», «кодлом» і «молокососами». Вони категорично не погоджувалися з останнім прізвиськом. Самі вони називали себе зграєю. Як у всякої зграї, у них був ватажок.
Ватажкові вже виповнилося десять. Він мав прізвисько Спортсмен, був білявий, рожевощокий, синьоокий, на голову вищий за інших, якщо не рахувати Слона. Він спав на дорослому ліжку, й у нього не було ні явних, видимих каліцтв, ні таємних хвороб, ні прищів, ні комплексів, ні пристрасті до колекціонування — нічого з того, що було у кожного з них. Для Дому він був занадто хорошим.
Кульгавих близнюків Рекса й Макса називали Сіамцями, окремих кличок у них не було. Довголиці, кістляві та жовтоокі, з трьома ногами на двох, ідентичні, як дві половинки лимона, нерозлучні й нерозрізненні — дві злодійкуваті тіні з кишенями, повнісінькими ключів та відмичок. Вони пробиралися в будь-які двері. Вони виносили все, що лежало без нагляду.
Кошлатий Горбач любив військові марші та мріяв стати піратом. Улітку він чорнів, перетворюючись на сутуле вороненя, і знаходив на собі комах. Собаки вловлювали його ніжність здалеку й збігалися її прийняти. Від його рук відгонило духом псини, а в кишенях він ховав хліб і ковбасу для чотириногих друзів.
Зануда і Плаксій були нерозлучними, як Сіамці, але зовні відрізнялися. Плаксій з білуватими банькатими очима нагадував нервового богомола. Глибоко посаджені очиці Зануди робили його подібним на щуреня. Обоє потерпали від дислексії та захоплювалися колекціонуванням. Вони збирали гайки, болти і шурупи, цизорики й етикетки від пляшок, а вершиною їхніх здобутків була унікальна колекція відбитків пальців.
Кріль був альбіносом, носив прив’язані до вух темні окуляри й важкі ортопедичні черевики. Він завжди знав, яка ріка де тече та куди впадає. Він знав безліч міст із назвами, які практично неможливо вимовити, міг перерахувати їхні головні вулиці й розповісти, як потрапити з однієї на іншу. Він знав, де що виробляють і як це позначається на бюджеті країни-виробника. Багато хто цінував знання Кроля, але мало хто його за ці знання поважав. Його передні зуби видавалися наперед і робили його подібним на гризуна. Якраз їм він і завдячував своїм прізвиськом.
Красуня — нереально красивий чорноокий хлопчик — соромився своїх рук і ніг та завжди мовчав. Руки й ноги його не слухалися. Ноги несли не туди, куди він хотів іти, а з рук вивалювалося те, що він хотів втримати. Він часто падав і був усуціль вкритий синяками, яких також соромився.
Круглоголовий Пилосос був схиблений на скарбах. Він знаходив їх усюди. Те, що було скарбом для Пилососа, інші назвали б сміттям. За дев’ять років життя Пилосос накопичив багато всього, заповнивши дванадцять тайників та одну валізу, і тепер, окрім пошуку скарбів, займався їх щоденним переобліком.
Кучерявий Пампух був товстий і нахабний, любив чепуритися й придумувати собі всілякі пишні шати. Гардероб його займав багато місця й бісив довколишніх. Ніс Пампуха щезав у щоках, а щоки — в плечах. Виховательки його обожнювали й називали Купідончиком.
Гачок був викривлений зловмисною хворобою і ходив боком. Голову його підтримував гіпсовий комір. Це не заважало Гачкові швидко бігати. Гачок колекціонував метеликів і влітку, в розпалі сезону полювання, не розлучався з сачком і банкою з марлевою кришкою.
Слон був величезний, сором’язливий і боязкий. Він носив резинові іграшки в кишенях комбінезона й плакав, якщо його залишали самого. На голові у Слона ріс білий пух. Він вважався в зграї найменшеньким, хоч мало хто сягав потилицею до його підборіддя.
Пухир, як вважалося, був не зовсім нормальним. Завжди і всюди на роликах. Вуха його ловили вітер, огрядність рятувала при зіткненнях. Сам він називав себе Вільним Вихором і боявся лише одного — що ролики зіпсуються. Він пережив уже сім пар; за кожним разом він гірко плакав, розлучаючись із черговою. Під ліжком у нього зберігалася коробка з розбитими коліщатами його старих друзів.
Зграя Спортсмена займала дві спальні в самісінькому кінці коридора. Ту, котра була трохи більшою, називали Мотлохівнею. У Мотлохівню рідко навідувалися вихователі, вона рідко прибиралася. Скарби Пилососа зберігалися в невластивих місцях і вивалювалися, щойно хтось невдало до чого-небудь притулявся. Іграшки Слона, заяложені, зі слідами його зубів, збирали пилюку під ліжками. Колючо-ріжучі колекції Зануди та Плаксія гніздилися на підвіконні. Колекції етикеток прикрашали стіни, чергуючись із засушеними метеликами Гачка. Одяг Пампуха не вміщався в загальній шафі, розповзаючись по стільцях і по бильцях ліжок. Під ліжком Горбача жив хом’як, від якого страхітливо тхнуло. Над ліжком Сіамця Макса росла незрозуміла рослина в підвісному горшку. У шафі зберігалася саморобна зброя, що іноді випадала звідти з дерев’яним стукотом.
Хом’яка випускали погуляти. Рослина протікала коричневою водою. Етикетки падали зі стін і зникали десь у тайниках Пилососа. Ніякі прибирання не могли врятувати Мотлохівню від навали мотлоху.
Зграя була зграєю, доки вона нагадувала про себе довколишнім. Розбитими шибами, написами на стінах, мишами у вчительських столах, курінням у туалетах. Лиха слава робила їх щасливими й відмежовувала від головних ворогів — візочників. Але найулюбленішою розвагою зграї були новачки. Матусині діточки, які пахли зовнішністю, рюмси та скиглики, аж ніяк не достойні прізвиськ. Щоби розважатися з новачками, існувало безліч способів. Можна було лякати їх павуками й гусінню. Можна було припирати їх подушками до стіни та заштовхувати до шафи. Вискакувати на них з-за рогу й кричати у вуха. Підсипати їм в обід перець і соду. Приклеювати їхню одежу до стільців і відрізати від неї ґудзики. Новачків можна було просто гамселити.
Нітрохи не гірше можна було порозважати себе з незрячими, які заступалися за новачків. Натягнуті на дорозі мотузки, переставлені тумбочки й ліжка, написи на вбранні. Двері, заблоковані стільцями; кнопки, розсипані під ногами, надійно заховані кеди; речі, котрі зникають, та зовсім інші речі, які з’являються замість тих, котрі зникли. Багато чого можна придумати, якщо вмієш думати про щось отаке. Зграя вміла.
— Ось вони! Лупи їх! Атю! — звискували хлопчиська, пролітаючи по коридору строкатою лавиною. Очі їхні палахтіли мисливським азартом, спітнілі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім, в якому…», після закриття браузера.