Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз 📚 - Українською

Читати книгу - "Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дари пігмеїв" автора Олег Федорович Чорногуз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 75
Перейти на сторінку:
подивитися?

— Ти ж не болільник?

— Разом з Папою? Так я й так з ним неодмінно їжджу. Відповідно протоколу. Але до чого тут день його народження?

— Я тебе не впізнаю. Такий завжди передбачливий. Такий стриманий. Умієш усіх і вся вислуховувати. А з приятелем — запитання попереду відповідей. Невже телезірка своїми софітами запаморочила розум?

— Кінчай. Говори конкретно.

— Я й кажу. Ти тільки слухай. «Газотрейдер» Валяй подав ідею...

Шор глянув на Вітольда.

— Ну!

—... Купити Папі «Принцесу» на день народження.

— Живу? — розсміявся Миронович.

— Яхту. Класу «Принцес».

— Але яхта, пристойна яхта, коштує не два мільйони.

— Люблю здогадливих людей, — іронізував Шор. — Ми вскладчину. П’ять чоловік. З чоловічого носа — по лимону. З нас двох — два...

— А де ж наш прибуток? Де ж в цьому наші відсотки? — розчаровано мовив Вітольд.

— А політичні дивіденди? Вони часто важать більше, ніж тверда валюта. Чи мені це тобі говорити?!

— Гаразд. Згоден. А хто ці «ми»?

— Валяй, Базаров, Вовко, Супкіс, Миронович і твій покірний слуга, — відрапортував Шор.

— А при чому тут ти?

— Проблема є?

— У нас тепер весь час проблеми будуть, — відповів Миронович. — А про себе подумав: «Ось прийде цей, що кричить перед електоратом «Бандитам і злодіям — тюрми» і всім нам джунглі Ямайки не допоможуть. Інтерпол і на Сейшельських островах знайде.

«А краще сказати, — скаламбурив подумки Вітольд, — на архіпелагах знайде і в архіпелаг "Гулаг" запроторить. Прощай "Майбах", пеньюар "Хамелеон", накладні нігтики від "кутюр" і балдахін над ліжком у стилі Людовіка XV».

— Чого мовчиш? — пробудив Вітольда від роздумів Шор.

— Роздумую. А чи варто? Термін закінчується, деякі щури вже біжать з корабля...

— А тут нічого роздумувати. Треба їхати і оформляти яхту.

— Але в чому проблема? Ти щось не договорюєш?!

— Проблема в тому, що яхта продана. Вона робилась під замовлен­ня якомусь мільярдеру з Канади. А наступна зійде зі стапелів тільки після дня народження Папи. Нам потрібно купити за будь-яку ціну саме цю. І місія покладена на мене, Тольде. Але я з проблемою сам не впораюся. Я хочу поїхати з тобою. Ти — як посланець президента.

— Коли?

— На вчора.

— А де ж ти раніше був?

— Ти краще запитай, де раніше були вони — Валяй і Вовко?! Тільки сьогодні вийшли на мене. А в тебе — кохання з першого погляду. Не міг же я тобі перебивати насолоди, поки з гаража не виїде блакитноокий «мерс» з кароокою красунею за кермом, — виліз з автомобіля Шор.

— Роксана захоче поїхати з нами, — мовив Миронович після деякої паузи.

— Ще чого?

— У неї програма. «Аудієнція». Вона вже давно планувала поїздку до Венеції і Генуї. Знайти останнього дожа і взяти в нього інтерв’ю...

— А інтерв’ю в останнього предка Боттічеллі вона не хоче там узяти? У нас часу обмаль, Тольде. На носі — передвиборна кампанія. Розумні люди забезпечують собі тили. На архіпелазі Бікіні будують хатинки.

— У мільйони доларів, Ед.

— Не будемо прибіднюватися, Тольде. Нам ці вибори — кров з носа — теж потрібно виграти. Ти ж не полетиш зі своєю красунею у Норільськ? І боюсь, вона ніколи не стане тобі подругою Волконською декабриста Муравйова-Апостола, чи кого там не стратили?!

— Гаразд. Не будемо збиватися з курсу. Я лимон даю. Ти знаєш, де його взяти. Але в Мілан не поїду. Під яким приводом?

— Зустрітися з Шевченком.

— Для чого? — не зрозумів Вітольд.

— Для Папи. Скажеш Папі, що нам у передвиборну команду потрібно набирати найпопулярніших людей країни. Його майбутній суперник — кандидат у президенти — вже це розпочав. Притяг до себе братів Кличків...

— Є резон, — погодився Миронович. — Може, не стовбичитимемо тут? Давай кудись поїдемо, перекусимо.

— Ноу проблем, Тольде. Шор до твоїх послуг.

Ед належав до гурманів і знав усі до єдиного ресторани Києва і навіть — їхні меню назубок. Коли він смакував назвами ресторанних страв, у стороннього, який вперше слухав Шора, складалося враження, що перед ним — ресторанний дилер. — «Діас», «Маріо», «Клеопатра», «Грандотель», «Робін Гуд», «Рашель», «Маркіз», «Атлант», «Болеро», «Липський особняк», «Арізона», «Гостинний двір», «Царське село», «Дежавю»...

— Досить, Еде. Я після важкої праці їсти хочу. Давай, що по ближче і де краща кухня.

— «Підкова», «Сюрпрайс»? Ну, по-нашому «Сюрприз».

— Давай у «Сюрприз»...

XI

У ресторані «Сюрприз» Шора також сприймали за свою людину. Метрдотель вибіг йому назустріч з такою посмішкою, ніби він збирався освятити костюм гостя, що переливався на світлі веселковими барвами.

Пана Шора і вельмишановного гостя адміністрація ресторану «Сюрприз» сердечно вітає в наших стінах! — затарабанив метрдотель.

— Говори по-англійськи... Це наш американський гість. Інвестор, — попередив його Шор.

— Я вас зрозумів, пане Шор. Уже перейшов, — останні слова він все ж вимовив українською.

— Для чого це ти? — запитав Вітольд, коли кельнер і метрдотель розчинилися у чорних ресторанних дверях.

— Вони зайняли столик на вулиці. Майже над хідником, над головами перехожих і густими кущами вічнозеленого і колючого ялівцю. Деякі перехожі нахабнувато піднімали голови і дивилися, здавалося, Мироновичу й Шору просто в очі і начебто бачили назви страв у малинових меню, набраних гарним з позолотою курсивом.

— Ти хоч спокійно поїси і він тобі не ставитиме запитань. Він англійської все одно не знає. Говоритиму з ним я. Тобі замовляю млинці з ікрою. Іноземці всі люблять кав’яр. Особливо інвестори.

— А ти чим ласуватимеш? — поцікавився Вітольд.

— Як завжди — солодощами. Ти ж знаєш мою слабинку. Знали б її мої клієнти, то з двадцяти відсотків переходили б на тридцять, — Шор розсміявся. — Шоколадне плате, — мовив він, коли до нього наблизився офіціант. Моєму американському приятелеві — млинці з ікрою і екскрім. По-нашому — морозиво. Фантазія «Північне сяйво».

Кельнери відійшли, метрдотель — також. Замовлення записували аж двоє.

1 ... 19 20 21 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз"