Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз 📚 - Українською

Читати книгу - "Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз"

284
0
12.05.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дари пігмеїв" автора Олег Федорович Чорногуз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75
Перейти на сторінку:
разом!

Жінки вилазили просто на огорожу і чіпляли квіти до міліцейських шоломів. Все це зливалося в нього перед очима, мов якесь нереальне сновидіння.

Раптом задзеленчав телефон. З конча-заспівської вілли телефонувала покоївка Настя. Вона сказала, що дзвонила з Португалії Роксана і просила, аби він приїхав на п’яту годину вечора на дачу. Вона йому ще телефонуватиме, бо на службу не може.

— Він викликав Мілу, поцілував і попросив, хай передасть водієві Антоші, аби той підігнав авто під самісінький під’їзд з чорного ходу.

— І під’їзд перекрито бунтівниками, — мовила Міла. — Вам краще вийти через підземелля на Лютеранську. Він вас чекатиме там. Тут виходити небезпечно.

— Він подякував Мілі і хотів було йти.

— Я вас не відпущу одного. Я піду з вами... Ви ж ледве на ногах тримаєтесь...

Вона його провела до авто, зачинила за ним дверцята, і Антоша, виїжджаючи по вулиці Городецького, яка була забита «помаранчевими», вочевидь, не знав, як з неї вибратися. Поїхав задвірками, і авто вискочило аж на Круглоуніверситетську, а звідти — повз Бессарабку, на проспект Лесі Українки...

Перед ворітьми вілли Миронович потис руку Антоші:

— На сьогодні ти вільний, Антошо.

Охорони на дачі він не помітив. У кімнатах не застав і покоївки Насті. Це його насторожило. Він піднявся до себе в спальню. Тихо. Стало якось не по собі. Він витяг з шухляди пістолет, подарований одним із численних міністрів оборони, і вийшов надвір. Раптом щось дзенькнуло під його ногами. Миронович помітив тільки кілька іскорок, що вилітали, ніби з-під каблука з металевою підковою, під його черевиками. До його свідомості, нарешті, дійшло, що по ньому стріляють. Він, не оглядаючись, кинувся до сауни, у протилежний від кілера бік. Устиг помітити, як око відеокамери обернулося вслід за ним. Дзенькнуло ще раз, і цього разу він відчув, як щось гаряче вп’ялося в стегно. Миронович причинив двері, почав вдивлятися в темряву передпокою сауни. Йому здалося, що з лавочки напроти, прямо з-під вішалки, де висіли пухнасті халати, щось ворухнулось. Він тільки й встиг помітити тінь і спалах пострілу. Це все, що в останню мить на цій землі Мироновичу запам’яталося. Він упав на дерев’яну ребристу підлогу вже мертвим. Кілер ще цього не знав. Він присвітив ліхтариком — куля вилетіла з підборіддя крізь щоку. Кілер вистрелив ще раз. Цього разу в скроню Мироновича...

У дверях сауни з’явився ще один чоловік у масці. Тінь сауни наказала:

— Піджени авто, застели дно багажника...

Автомобіль став перед самісінькими дверима сауни, де лежав Миронович. «Маска» відкрила багажник. Кілер, що перед цим взяв пістолет Мироновича, спрямував його у напарника.

— Ти що? — тільки й сказала «маска».

— Вибач... Так треба, — і кілер двічі вистрілив у «колегу». «Маска» конвульсивно опускалась у відкритий багажник авто. Кілер витер пістолет Мироновича власним носовичком і вклав його в ще не задубілу руку Мироновича...

ЕПІЛОГ

... Літак приземлився на одному з островів Карибського моря. Гарна дама в капелюшку з крапчастою вуаллю зійшла з трапа. Пасажири, що йшли позаду неї, мимохідь дивилися на її стрункі ноги, щедро прикрашені золотим плетивом оригінальних босоніжок під короткою шовковою спідничкою золотого кольору.

— Оксана Корнієнко? — запитав засмаглий вродливий молодик пасажирку з пухкенькими вустами, що контрастно виривалися з-під вуалі, притягуючи погляд очей засмаглого юнака.

— Так, милий, — кинулася вона йому в обійми. — Ми домоглися свого. Тоді ми у прізвищі скорочувалися, тепер — видовжуємось. А в імені, як бачиш, навпаки. — Ти що, одразу мене впізнав?

— За вуалю нічого не видно, — скаламбурив, сміючись, Корнієнко.

Вона підстрибнула на місці, повисла йому на шиї і на вухо прошепотіла:

— Я хочу... Я хочу все життя... З тобою... Під вічнозеленими пальмами, милий. О, які ми великі... Резерв головного командування тут ні до чого. Міцність оборони прорвемо і своїми силами...

Вони сіли в білий спортивний кабріолет марки «Мерседес-500» і покотили назустріч синім океанським хвилям, золотавому піску Атлантики поміж високими зеленими пальмами з лускоподібними стовбурами аж туди, за далекий блакитний горизонт. Загадковий горизонт своєї невідомості...

Примітка упорядника

Роман Олега Чорногуза «Дари пігмеїв» був виданий 2005 року київським видавництвом «ВУС». Наступного року – перевиданий київською видавничою командою «КИТ» у третьому томі семитомного зібрання творів Чорногуза. Тут текст представлений за другим виданням, ілюстрації – з обох видань, а обкладинка – з першого видання.

1

Боюся данайців навіть тих, що дари приносять (лат.)

1 ... 74 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз"