Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Я дивлюся на маленькі бульбашки, що без зупинки підіймаються на поверхню солодкої рідини у мойому келиху, та намагаюся розслабитися. Начебто все на своїх місцях. Я у компанії знайомих людей, з якими приємно перебувати. З якими можна бути самою собою. Але щось усередині мене бунтує. Протестує. Наче ось-ось трапиться щось погане. Від цього почуття стає некомфортно у грудях.

Змочую губи шампанським та облизую їх. З таким розкладом, я цей келих тягтиму до глибокої ночі й не факт, що вип'ю до кінця. Мене це повністю влаштовує.

Яніс весь вечір не відходить від мене, але зараз його нарешті витягли в чоловічу компанію випити міцний віскі та викурити терпку сигару. Єгоров звідкись привіз дуже гарні сигари, але я вже в це вдаватися не стала. Я пішла до диванів та спостерігаю за атмосферою, що повільно протікає.

З кожною хвилиною мені ставало ніяково. Нутрощі ніби викручує, а по венах тече справжня кислота, що обпікає. Не знаю, що зі мною? Але я звикла довіряти своїй інтуїції. Зараз щось станеться.

Я приємно здивована, що в колі наближених Яніса не було його молодшого брата. Не знаю як би я поводилася в його присутності. У їхній присутності. Я досі не можу подивитись Янісу в очі й поверхово відповідаю на його запитання. Мабуть, мою поведінку він списує на біль втрати, але до цього ще приєднався мій сором та ненависть до себе.

В черговий раз облизуючи губи після постановчого ковтка, мій погляд чіпляється за двері, що відкриваються. Першою в зал заходить невисока брюнетка в красивій сукні, що гарно облягає молоде тіло. Її волосся хвилями ковзає по плечах і спині, а на обличчі красується яскравий макіяж. Я її ніколи не бачила.

Моє тіло мимоволі напружується. Чомусь я бачу в ній загрозу і не збираюся цього приховувати. Дуже сподіваюся, що вона помилилась закладом.

Яніс сказав тут будуть лише свої. А цю дівчину, яка скидається на ескортницю зі смаком — я бачу вперше.

Обвівши очима зал покерного клубу, її погляд раптом застигає на мені, хоч у залі повно жінок. Вона дивиться на мене злегка примружившись і в моїй голові мимоволі закрадається думка, може я була не єдиною коханкою Андрія?

Від цього стає гидко і я роблю повноцінний ковток шампанського. А коли я бачу хто заходить наступним і, коли той, хто увійшов, обіймає незнайомку за талію та шепоче їй щось на вухо, шампанське мало не йде носом.

Поруч із цією дівкою з'явився Арон. Поклавши руку на талію, він тримає її як свою власність.

Мене зараз знудить.

Арон теж миттєво знаходить мене. Слово честі, мені здається, я обрала самий центральний диван, але насправді я сиджу практично в мертвій зоні.

Демонстративно закотивши очі, таким чином висловивши Арону німу зневагу, я відвертаюся від них, насамкінець помітивши як його губи сіпаються в іронічній усмішці.

Хлопчисько!

Вирішаю нагородити своєю увагою дружину Єгорова. Депутатська дружина рудого багатія сильно одержима покером. Як раз зараз, жінка сидить за покерним столом та програє сімейний бюджет. Станіславу краще б відірватися від куріння сигар та висмикнути свою благовірну від столу з картами, інакше трапиться як минулого разу…

— Арон? — голос Яніса пронизує мурашками на моє тіло.

Я змушую себе не дивитись на них. Я не дам Аронові такого задоволення. Він — ніхто! Нехай займається своєю повією.

Від думки що він привів із собою справжню повію, стає бридко. Якого біса він поліз до мене в труси, коли в нього є власна давалка?

Я ненавиджу його!

— Дуже здивований твоїй присутності, — стримано промовляє Яніс. — Хто твоя супутниця?

Звісно ж, Яніса хвилює це питання. Лівих очей та вух сьогодні не передбачалося. Чи мало в який бік заведе їхню приватну розмову, а тепер усім доведеться контролювати себе.

Навіть Єгоров переполошився. Он, йде віддирати свою дружину від покерного столу.

— Це Жасмин, — спокійно вимовляє Арон. — Моя супутниця. Сподіваюся, ти не проти.

Я відчуваю як у цей момент погляд Арона ковзнув по мені, гостро ріжучи шкіру. Таке почуття, ніби він у мене це спитав.

Я точно не проти! Іди трахай її до напівнепритомного стану! Перестань тільки на мене так дивитись.

Якого біса я взагалі звертаю на них увагу? Я прийшла сюди відволіктися, а не займатися нісенітницею. Але на жаль мій настрій летить униз й мені не підвладний над ним контроль.

Я роблю ковток, потім ще одні. Не помічаю, як мій келих стає порожнім.

— Він привів сюди повію, — Яніс безшумно опускається на диван поруч зі мною та передає новий келих.

Я з вдячністю приймаю прохолодний іскристий напій. Виявляється, він приємно остуджує мене, змушуючи вимкнути голову.

— З чого ти взяв, що це повія? Цілком пристойно виглядає.

Яніс нагороджує мене суворим поглядом і я розумію, що мені краще замовкнути.

— У мого брата немає проблем зі смаком. Навіть із лайна він зробить цукерку, а дехто попросить ще, — киває у бік Єгорова, який липким поглядом вивчає форми супутниці Арона.

— Я ніколи не розуміла, як дружина терпить цього  Єгорова? Огидний тип.

— У кожного свої переваги та недоліки, Валерію. А деякі просто дозволяють слабкостям закрутити голову.

Яніс каже це так чітко, що в мене закрадається думка, ніби він у курсі й моєї слабкості, але як я зовсім скоро дізнаюся, Яніс говорив про себе. Точніше про свою родину. Про Ольгу, чия слабкість практично зруйнувала їхню сімʼю.

Роблю ковток шампанського та морщусь. Яніс помічає це і вперше за вечір усміхається.

— Кисле, — підхоплюю його посмішку. — Попереднє було краще.

— Тоді тобі потрібне рожеве, — забирає в мене келих. — Сиди. Зараз все виправлю.

— Ні, я сама, — плескаю його по колінах та підводжуся. — Щось я засиділася.

Біля стійки з шампанським, я трохи гублюся. Вміст у келихах виглядає практично однаковим. Не буду ж я відпивати з кожного келиха? Хоча мене забавляє ця ідея. Хотілося б подивитися на обличчя присутніх, застав вони подібну картину.