Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"

Настрій Мирослава після рандеву з Богданом опинився на абсолютному нулі. Давно він не почував себе настільки приниженим, непотрібним і нікчемним. Ще дужче сердився на себе, що продовжував виправдовувати Богдана. Він пережовував його слова раз за разом, намагаючись знайти їм логічне пояснення. Може, вся справа в сраній репутації? У страху бути застуканим? Адже Мирослав бачив, він ладен присягнутися, що бачив, як саме Богдан на нього дивився… Так пестять поглядом тих, кого бажають.

Згадуючи моменти в кабінеті мера, Мирослав навіть подумував забити на обіцянку нічого не робити, і спробувати ще раз. Мирослав уявляв собі, як це могло статися: не так складно, якщо посудити, вибрати більш затишне містечко, щоб Богдан розслабився.

«А він взагалі вміє розслаблятися?» – відразу запитав внутрішній голосок.

— Не знаю, — промовив Мирослав. — Навряд чи.

На фото, відеозаписах та публічних виступах Богдан чіпляв на обличчя однаковий вираз зосередженості.

Людям він, звичайно, подобався, але Мирослав тишком-нишком хотів побачити Богдана, який лежав на дивані і тріскав улюблений цибульний крекер, розігрівав в мікрохвильовій печі бутерброд, пив міцну каву біля кухонного вікна вранці. Мирослав за цей тиждень прочитав майже всі інтерв'ю Богдана — так, це його жахлива таємниця, — і дізнався про нього купу дрібниць, які робили Богдана живим, близьким, теплим та доступним. Та це була ілюзія.

— Ні, ні за що, — вирішив Мирослав.

Вистачило йому приниження!

Ще ті знімки на флешці, через них теж доведеться пояснювати.

Надягнувши шолом, Мирослав перекинув ногу через мотоцикл, плануючи наступну годину без особливої мети та сенсу спалювати паливо, ганяючи вулицями. Та сталася ще одна річ, яка зробила день гіршим. Мотоцикл Мирослава, його помічник, друг, який виручав у найскладніших ситуаціях, раптом відмовився заводитися.

— От срака, — вилаявся Мирослав крізь зуби і ледве не штовхнув залізного коня ногою. — Ну що з тобою не так?

Панель світилася як завжди, отже, проблема не в акумуляторі. Він тільки вчора заправлявся, бак повний, а паливний краник не засмітився. Мирослав перевірив ще кілька деталей і за п'ятнадцять хвилин констатував, що сам не впорається. До рівня механіка він так і не довчився, а зараз не мав стільки часу, щоб возитися з байком і перевіряти рівень своїх знань. У п'ятницю перегони, Білецький три шкури з нього спустить, якщо не приїде на колесах.

— Як же заїбало, — випустив Мирослав чергову порцію гніву.

Після цього він таки вирішив подумати, що робити з несправним мотоциклом. Якщо доведеться котити його до станції обслуговування, краще з'ясувати завчасно, в який бік слід йти.

Телефон у руці завібрував.

«Якщо це не Богдан, який таємниче дізнався мій номер, то я виходжу з гри», — сказав собі Мирослав.

Писав не мер, а Білецький.

«П. четвер, 23» — значилося в повідомленні, яке Мирослав легко розшифрував як «перегони в четвер о 23:00».

Супер. Ну ось якого чорта він ще й переносить перегони? Щоб Мирослав мав менше часу на ремонт і ще більше шансів відхопити за пропуск?! Розізлившись знову, Мирослав набрав Білецького і, дочекавшись відповіді через п'ять гудків, сказав, не стримуючись:

— Байк не заводиться, а ви перегони перенесли.

Мирослав усвідомлював, що начебто наїжджав на людину з такою владою, що йому і не снилося, але зі своїми емоціями не справлявся. Все звалилося на нього раптово. Байк, шантаж Білецького, ще й Богдан… Мирослав хотів трохи розважитися, а тепер не переставав думати про нього, наче перемкнуло.

— Я тобі що, станція техобслуговування? Якого ти мене смикаєш посеред робочого дня?

— Він взагалі не заводиться, от якраз сервіс мені і потрібен. Ви казали, що…

— Лярва, закину тобі адресу хлопців. І телефон, у тебе ж, мабуть, немає машини? Вони приїдуть за байком.

— Дякую, — видавив Мирослав.

Він не очікував такої спокійної реакції від Білецького — хоч якийсь приємний, так би мовити, сюрприз.

— Ага, давай…

— Зачекайте, навіщо ви перенесли перегони?

— Причина є, — відповів Білецький, Мирослав здригнувся від крижаних інтонацій. — Романов. Не бери в голову, скоро я з ним побалакаю, ґрунтовно, – зробив паузу Білецький, — а поки що міняємо і час, і місце, щоб це блядське сученя в мерії навіть…

— А якщо мені не встигнуть відремонтувати байк?

— Прийдеш без нього, подивишся.

Після того, як Білецький обірвав зв'язок, Мирослав ще довго стояв біля байка, не рухаючись.

У його вухах дзвеніла та завуальована погроза, і Мирослав не знав, що робити.

Він здогадувався про конфлікт між Богданом та Білецьким, бачив їхню недружню розмову. Але щоб дійшло до реальних погроз… По спині Мирослава побігли мурашки, бо він знав, яким бував Білецький, як жорстоко розправлявся з ворогами. Через ситуацію з перегонами Богдан став для нього ворогом номер один. Що ж… Якщо Мирославу судилося опинитися між молотом і ковадлом, він не буде безвольно чекати на цей удар. Спробує допомогти Богданові.