Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

Ще кілька кроків, і я сідаю на зручний стілець. У-у, не можна мені пити, але рука тягнеться допити й заїсти випите. Я доїла салат і випила води, поки чоловіки спілкувалися неподалік від столика.

От і добре. Климшин задоволений, Зимнєв теж. Бачу, як вони тиснуть один одному руки. Ось і чудово.

Тільки мене лякає реакція мого тіла на Зимнєва. З появою Єгорки в нашому домі стільки впало на мої плечі, що жах. Можна сказати, що проблеми сестри — не мої проблеми. Але, напевно, це і є сім’я, коли кожен підтримує іншого. Так, вона народила дитину зарано. Без роботи, без освіти. Всяке буває. Але крім цього — вдома завжди чекає вечеря, квартира чиста, навіть контейнер на завтра збирається. З іншого боку — чоловіків, які мені зустрічалися, відлякувало, що в сестри дитина.

Ось був у мене років зо два тому хлопець. Ми з ним зустрічалися, усе було добре, але коли сестра народила, і я почала приділяти багато уваги сестрі, то його почуття охололи. Пам’ятаю, як він поставив мені ультиматум — або він, або сестра. Говорив, що я маю жити для себе, що повинна бути з ним і створювати з ним сім’ю, а моя дурна сестра сама винна, що ноги розсувала. Ясна річ, що після цього ми розійшлися. 

І більше в моєму житті чоловіки не з’являлися. Намагалася познайомитися, але все, що вони пропонували — нумо просто для здоров’я. Що тобі, якщо ти із сестрою няньчишся. Ніякого до ладу особистого життя. Чоловікам подавай усю свою увагу, а те, що є сім’я й зобов’язання — до одного місця. При всьому вони ніяк не брали участь у цій частині мого життя. І щойно на горизонті мого життя з’являлися чоловіки, які хотіли від мене вільних стосунків, так відразу я зникала з радарів їхнього життя.

Я хочу сім’ю. З чоловіком, дитиною, або декількома. І хочу, щоб чоловік приймав мене такою, яка я є. Я ж начебто не потворна, працьовита, готувати вмію, хоч іноді й лінь. Але все ж.

На очі навертаються сльози.

— Нам час, — Зимнєв підходить до столу, поки я потираю основу келиха пальцями.

Хмм, основу. Якби це було не скло, а щось живе… Ох, Метельська, не про те думки!

Хотілося допити, але вистачить з мене. І так на керівника готова застрибнути.

— Дякую, — шепочу, відводячи погляд від боса і Климшина, який хитрувато усміхається нам.

Бос допомагає вдягнути куртку, притримуючи, поки я намагаюся потрапити руками в рукави. На секунду відчуваю його дотик до себе і знову червонію. УХ, вже це утримання. Два роки не було мужика, й ось як реагую. Ні-ні, від принципів не відмовлюся.