Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

- Навіщо ти сюди мене привіз? - Здивовано подивилася на хлопця, коли його машина зупинилася навпроти двоповерхового старовинного будинку. Такого знайомого, що серце щеміло, - ти хочеш, щоб я забрала старі речі?

Ось тільки забирати було нічого. Я не жила тут уже кілька років. Будинок, в якому я виросла, перестав бути рідним як тільки не стало батька. Для цього було кілька причин: спогади та вимушений переїзд до Генуальдо.

- Якраз-таки навпаки ..., - невизначено промовив Марко.

- Що ти маєш на увазі? - Простіше було перепитати, ніж вгадувати або залишатися в невіданні.

- Ми будемо тут жити, - з тріумфом подивився на мене хлопець. Нарешті його обличчя набуло емоції.

Марко посміхався, задоволений ефектом від своїх слів. Вдивлявся в мене, вишукуючи відгомони мого стану.

- Дуже смішний жарт, - я проковтнула слину, молячись, щоб це виявилося так, - я майже повірила. А тепер поїхали.

- Це не жарт, виходь! - Хлопець кивнув на двері. Мовчазний наказ "на вихід".

І сам вийшов. Озирнувся на всі боки й через палісадник підійшов до дверей. Я ж залишилася сидіти всередині.

- Виходь, - промовив він одними губами й поманив пальцем.

Не послухатися його я не ризикнула, тому вийшла. Зіщулилася, втягнула шию і спідлоба подивилася по сторонах. Не хотіла, щоб нас хтось бачив.

- Ти не можеш тут перебувати, - я наблизилася до Генуальдо, який гидливо розглядав застарілий фасад. Так, мій будинок був значно скромніше його особняка. А якщо враховувати ще й те, що два роки за ним ніхто по - суті не стежив, то навряд чи варто було чомусь дивуватися.

- Чому? - Посмикав за ручку дверей, а потім повернувся до мене. Я не зрозуміла тон його питання: він чи то щиро не розумів, чи то глузував, - просто не можу або тому що ти не хочеш?

- Ти справді не розумієш? Або спеціально лізеш на палю?

- Так поясни мені ..., - сказав ліниво, викликавши в мені прилив люті.

- Ти закрив Лоренцо в якихось катакомбах тільки тому що він переступив межу. А сам ... збираєшся жити на його території? - Він не міг не розуміти, що трапиться в подібному випадку, - ти думаєш тобі хтось дозволить ?!

- А ти думаєш мені хтось зможе перешкодити? - Марко так само підвищив голос і ступив мені назустріч, - взагалі-то ти - моя дружина, Бібі. Дочка капо ... хоч і колишнього. Ніхто нічого не зробить ні тобі, ні мені!

Марко схопив мене долонею за підборіддя і підняв голову так, щоб я дивилася в очі й не могла відвернутися.

- Ти ж замовиш за мене слівце, так? - З кожним сказаним словом посмішка сповзала з його обличчя, і врешті-решт залишився звіриний вищир. Хижий, який не передвіщає нічого доброго, - вони всі тебе послухаються. За традицією. І по старій пам'яті. Моя дружина має тут багато впливу, і я цього не втрачу!

Слова Генуальдо не віщували нічого доброго. Тільки що він дав ясно зрозуміти, що спокій мені не дасть. Вичавить з цього шлюбу все, до останньої краплі. Розчавить і розтопче, але свого доб'ється. А з бажаного у нього було тільки одне - влада. Повна і безмежна.

Як би я не хотіла, але тільки зараз ясно зрозуміла, що приховати шлюб з цією людиною мені не вдасться. Це, безсумнівно, був його козир, про який скоро дізнаються всі. Марко зовсім не турбувало, як до цього поставляться люди з мого оточення. Що будуть говорити за моєю спиною. Як засуджувати ... Навіщо йому взагалі забивати голову такими речами, якщо я всього лише спосіб досягнення мети. Через мене і переступити не важко такій людині, як Марко Генуальдо ...

- Пішли всередину, - він став знову посміхатися. Вийняв з кишені штанів ключі від будинку. Після чого смикнув мене за руку в бік дверей.

У кілька рухів відкрив замок і перший ступив усередину. А мені, навіть перебуваючи на вулиці, в ніс ударив нудотний запах пилу і вогкості.

Пересиливши себе, я все ж увійшла всередину і приготувалася до того, що на мене накотяться щемливі спогади. Ось тільки нічого такого не сталося. Не відразу, в усякому разі ... Цілком можливо, це було через те, що в будинку не було єдиного предмета з меблів. Підлога, стеля і стіни. 

Малознайома порожнеча.

- Ну, що, подобається ідея? - Я здивовано вигнула брови, не вірячи своїм вухам, - якраз займеш себе облаштуванням будинку найближчими днями поки мене не буде. Мені потрібно терміново поїхати в деяке місце на кілька днів ...

Марко все ж опустився до пояснень, тому що я й гадки не мала про його майбутні плани.

- Я не хочу тут жити ..., - зважилася сказати свою думку, але при цьому я відступила назад. Знала ж адже, що це його розсердить.

- Але ти ж не думала, що ми з тобою після весілля будемо жити з батьками? - Здається, його забавляло те, що відбувається, - вони люди старого гарту. Боюся, їм не дуже сподобається те, що я планую тебе трахати на обідньому столі, на підлозі, сходах ... Та й взагалі, на всіх поверхнях в будинку. А позбавляти себе такого задоволення я теж не збираюся! Це ясно, Бібі?

****************************************************************************************

Я ненавиділа Марко! Дуже - дуже сильно!

Саме зараз, стоячи в магазині та розглядаючи каталоги з меблями, я згадувала його слова про те, що він буде мати мене на всіх поверхнях ... І тільки тому, розвернувшись до продавця, вимовила:

- Обідній стіл нам не потрібен, мій чоловік звик їсти з підлоги.

Не відреагувавши на видовжене обличчя консультанта, я почала гортати каталог далі. Я хотіла знайти в ідеалі односпальні ліжка. Два. Щоб поставити їх в різні кімнати. Бажано в протилежних кінцях будинку. Але прекрасно розуміла, що Марко не важко зіштовхнути їх разом. Цього засранця не збентежить нічого.

- Мені потрібен великий диван, ліжко ... на два спальних місця, - ці слова довелося практично виштовхувати з себе, - кухня ... Нова ванна ... Загалом, мені потрібно все, щоб обставити будинок. І краще, щоб це все вже було у вас в наявності, мені потрібно на чомусь спати сьогодні.

Побачивши, як блиснули очі чоловіка, я зрозуміла, що він зробить все можливе. Навіть була практично впевнена, що "за терміновість" меблі виявляться найдорожчими з тих, які тільки були в їхньому магазині. Ну хоч так ... Хоч так я зможу вжалити цього виродка!

Через пів години продавець показав мені всі варіанти, які могли доставити вже сьогодні в мій будинок. Було все, крім кухні, її потрібно було чекати два дні.

- Добре, це мені підходить, - погодилася не замислюючись.

Заповнивши договір та списавши з карти Генуальдо астрономічну суму, я навіть посміхнулася власній підступності. Так, нехай ця помста була суто жіночою. Така, яка не завдасть реальної шкоди, але я відчула, що я хоча б у такий спосіб його зачеплю. Хоч так ... почати хоча б з цього.

Коли я вже хотіла направлятися в бік машини, телефон в моїй сумці задзвонив. Закотивши очі до стелі, я була впевнена, що це дзвонив Марко. Напевно, хотів мені дати ще купу настанов перед тим, як виїхати. Я і так в будинку вислухала стільки умов і правил, що діставала телефон з сумочки тільки з однією думкою - скинути виклик.

Але коли я побачила на екрані ім'я абонента, губи самі роз'їхалися в усмішці.

- Навіть не думай, що я прощу тобі це! - Примхливим голоском Софі пропищала в трубку, а я не змогла стримати сміх.

- Викликаєш мене на дуель або просто вовтузимо один одного за волосся? - У мене було два варіанти на що ображалася Софі. Перший був самим явним. Я вийшла заміж за Марко і, судячи з усього, вже у всіх газетах і інтернеті була ця новина. Новина щасливого весілля. Або, що було менш імовірно, Софі образилася на те, що я не покликала її ловити букет нареченої.

- Твоє кволе волоссячко не витримає цієї битви, - приснувши зо сміху, тон подруги змінився і став тепліше.

- Ти ж знала, що так буде. Всі ми знали, але ніхто не хотів сприймати це навсправжки ... Поки не довелося ...

- Я сподіваюся, що твій чоловік не має нічого проти прогулянок з подругою? - І тут я, завмерши на місці, не знайшлася що відповісти. Я не знала ... Насправді не знала, що їй сказати на таке, здавалося б, просте питання.

"Якщо я дізнаюся, що ти пішла гуляти з тією кучерявою курвою, Бібі ... Я тебе покараю!"

Ці слова Марко прогарчав мені в обличчя перед від'їздом. Цікаво, він Софі мав на увазі? Судячи з усього, хлопець був дуже зайнятий, щоб запам'ятовувати імена людей, які нас оточували. А якщо ім'я Софі не прозвучало, значить ... Значить, що я подумала про іншу кучеряву дівчину?

Я, до речі, бачила кучеряву дівчину в натовпі тієї прислуги, яку пригнали в мій будинок наводити чистоту і затишок. Що мені заважало впасти на дурнюню і роздратувати Генуальдо ще сильніше? При тому що в цей раз я збиралася робити це навмисно!