Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

— Твоїх рук діло?

Аксель. Цікавість замучила. А, йшов би він до Короля!

— Не розумію, про що ви?

— Тобі це подобається? — Моїх заперечень чаклун наче й не помітив. — Їх безпомічність приносить тобі задоволення? Радій, радій. Але пам’ятай: ця радість входить в душу, як отрута, і виходить лише з кров’ю!

Ти дивися — ще один монстр з мораллю. Пропонує берегти сектантам нерви. Цікаво, він прокидався колись голий і без Джерела?

В скронях тихо нило від зусилля, яке вже стало звичним, неспокійний небіжчик крутився в голові. Вони намагалися мене вбити, розтерзати магією на ритуалі, ухилитися від якого я не мав можливості, а здачі збиралися отримувати ненасправді? Поважно виступати в наручниках і гуманно тягнути довічний термін, поки я буду ригати і битися в конвульсіях? Ну, ні. Якщо справедливістъ, то всім порівну.

Я жваво згадав давні уроки Шереха, але співчуття в душі не знайшов. Чудесники не ті типи, з якими можна цяцькатися, удар повинен бути різким і руйнівним. І що характерно — нежить був зі мною повністю солідарним.

Так я одним махом розорив ціле гніздо сектантів, але отримати заслужені лаври мені не світили. Давіть більше скажу: якби «нагляд» знайшов героя, кукати б мені в карантині до кінця своїх днів (не так вже довго і вийшло би). Суспільство розривалося між захватом від рішучості НЗАМПІС і обуренням від того, яких принижень зазнали затримані при штурмі. Угу. А те, що ці покидьки збиралися підірвати цілий квартал, — це так, деталь протоколу.

Але обійшлося, я залишився на волі.

Дивне, скажу вам, відчуття: помста відбулася, а ти все ще живий. Що робити далі — незрозуміло і запитатися нема в кого. Може, варто зосередитися на собі? Ну і хрін, що цілителі про мій недуг нічого не знають, це ще не смертний вирок. Треба просто правильно задати питання. Ні за що не повірю, щоб раніше некроманти не попадали в подібні ситуації! От лише Шерехом мічений Чарак кудись зник разом з рештою старців, а офіційні архіви були так добре зачищено, що вони годилися лише на пап’є-маше. Закритий відділ фінкаунської бібліотеки цілителі перерили вздовж і впоперек, але нічого корисного не знайшли І не дивно! Аби розібратися з моєю бідою, потрібні були не просто описи ритуалів, а серйозні прикладні роботи з некромантії. Ще недавно за саме лише зберігання таких книг платили життям в буквальному смислі слова. Тепер те, що не було знищено, висіло десь, захищене Діамантовою Руною, а фанати-колекціонери не спішили світитися перед НЗАМПІС. Десь так.

Звичайно, існували ще нетрадиційні способи отримання інформації, але Шерех не цікавився некромантією в принципі, а переглядати одним чохом пам’ять усіх його жертв, сподіваючись нарватися на Майстра, я був зараз не в стані (та і не факт, що монстр міг подолати спеціаліста такого рівня). Однак саме прокляте чудовисько підкинуло мені цінну думку.

Я же знаю, де зберігається зібрання давніх книг, причому, напевне що саме на потрібні мені теми. Мені терміново потрібно було попасти додому. Де ще допоможуть чорному магові, як не в Краухарді?

Старший координатор Аксель вломився в кабінет шефа департаменту в справах практичної магії, не постукавши. Бувало, що після такої його появи чиновників відносили геть з інфарктом.

— Де… цей?…

Сатал терпляче чекав. Він не мав ані найменшого сумніву, що його колега давно вивчив ім’я молодого некроманта напам’ять. Аксель зрозумів причину паузи і ще більше настовбурчився.

— Цей виплодок сімейства Тангорів! — прогарчав він.

— Поїхав у справах, — спокійно знизав плечима Стала. — З мого дозволу і схвального рішення пана Ларкеса.

— Що?.. — Здавалося, старого чаклуна от-от трафить шляк. — Як?..

Господар кабінету з цікавістю спостерігав, як обличчя гостя набуває багряного відтінку. (Як старий це умудряється робити? Затримує дихання?) Помітивши, що звичного ефекту його вигляд не досягає, Аксель насупився, а потім, ніби нічого не сталося, всівся в крісло для відвідувачів.

— Я вже мовчу про душевний розлад юнака. Дії наших опонентів ви прораховуєте? Що, якщо вони не задовільняться досягнутим ефектом і продовжать переслідувати жертву?

— Непогано би, але навряд чи вони ризикнуть. — Сатал нахилився і вивудив з нижньої шухляди крутобокий порцеляновий чайник. — Зелений чай?

Старий втомлено зітхнув:

— Давай!

Видно, якісь висновки про свого співрозмовника старий маг зробив, тому що перестав кривитися, морщитися, навить чуприна на його голові лягла якось рівніше. Колишній координатор завжди підозрював, що архаїчні закидони Акселя — не більше, ніж личина, за якою причаївся уважний і гнучкий розум. Старі люди часто кривляються: в давніші часи мудріше було приховувати свою силу, ніж виставляти її напоказ.

Через п’ять хвилин чай був готовий (для отримання окропу Саталові навіть вогонь не знадобився). Розмова продовжилася в більш спокійному руслі.

— Четверо агентів вели його до вокзалу, спроб слідкування не побачили.

— Мілко мислиш! В Хо-Каргу для того, щоби армійський потяг зіткнувся з експресом, саботажники підмінили розклад поїздів.

Сатала присвиснув.

— Підлеглі Зертака користуються у сектантів успіхом.

— Вони то якраз не постраждали, — відмахнувся Аксель. — Цих гімнюків прикінчити лише прямим попаданням фаєрбола в голову. А от в зустрічному поїзді покалічилося триста чоловік, половина — на смерть. Цілителі просто не змогли туди вчасно добратися.

— Пустеля! — з розумінням кивнув Сатал.

— Зате в координатора Ґремані прокинувся талант інквізитора, — несподівано розвеселився старий чаклун. — Звідки що взялося? Витряс імена замішаних у справі за якихось пару діб.

— Талант!

— Геній. А ми-то вважали його гуманістом.

Чорні маги розуміюче перезирнулися.

Сатал заглянув в пустий чайник і без ентузіазму повернувся до розмови.

— Ні, не полізуть вони до нього, вирішать, що в такому вигляді він їм корисніший. Людина-диверсія!

Старий маг не втримався від незадоволеної міни:

— Скажи, а ти такий певний у своєму учневі?

— Повір мені, з усіх нині сущих він збожеволіє останнім. Експериментально перевірений факт.

— Дивися сам, — піддався старий. — Я в некромантах погано розбираюся, дивні вони.

Маленький будиночок на околиці Фінкауна на якийсь час перетворився на подобу генерального штабу. Троє чоловіків напружено працювали, приймаючи телефонограми, знімаючи покази з амулетів, викреслюючи складні багатобарвні схеми і відшуковуючи на кресленнях місце для нових даних. Від того, що армійські вантажівки вивозили на полігон відділу очистки ємності з вибухівкою і бойові амулети, зняті з огорожі будинку для хворих дітей, справ у Посвячених не поменшало. Необхідно було відкликати групи підтримки, вивести з-під удару цінних агентів, знищити речові докази і ліквідувати свідків. Кількасот сектантів-учасників операції повинні були просочитися через