Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

для воєнних та цивільних потреб виникає необхідність в навчанні кваліфікованого персоналу, обізнаного з виготовленням спорудження механізмів для викачування води з шахт та вентилювання копалень, обробкою металів та порядкуванням адміністративними питаннями щодо гірничодобувних басейнів. Відбувається систематизація знань про ґрунт, мінералогії і металургії, які на початку століття здебільшого мають ще емпіричний характер й часто передаються у вигляді усного переказу. Це були головні фактори, насамперед у Німеччині, які стали визначальними для видання трактатів про технології видобування та обробки металів у перші десятиліття Чинквеченто. Вони передовсім мають практичну мету: сформувати вміння та навички тих, хто працює в копальнях та очищує метали. Близько 1505 р. надруковано Ein nützlich Bergbüchlein (Корисна гірнича книжка), анонімний трактат, авторство якого приписували фон Кальбе, громадському діячеві, котрий контролював діяльність копалень у Фрайбурзі. У коротенькому трактаті, що містить ілюстрації про роботу в копальні, наведено поради, як знаходити руду, як працювати з корисними копалинами та їх видобувати. У 1524 р. надруковано ще один трактат практичного змісту Probierbüchlein (Зразкова книжка), теж анонімний, де містилися рецепти й практичні поради щодо очищення металів та карбування на них проби. У XVI ст. кілька разів передруковують Probierbüchlein, призначений передовсім для ремісників та торгівців металами. У 1532 р. виходить у світ Von Stahel und Eysen (Щодо заліза та сталі), перший друкований трактат про чорну металургію, де наведено технології загартування, плавлення, відомості про корозію металів, створення кольорових металів, що розвинулися на основі традицій нюрнберзьких металургів. Ці трактати, написані народною мовою, є першими друкованими творами, які поширюють технічні знання про корисні копалини, копальні та метали, які зазвичай передаються від майстра до майстра в рукописах чи в усних переказах. За цими першими трактатами з’являються трактати з набагато більш амбітними цілями та краще впорядковані. Ідеться про твори Ванноччо Бірінгуччо (1480—1539) та Георга Бауера, латинізоване ім’я якого Агрікола (1494—1555).

Трактати

Ванноччо Бірінгуччо

Pirotechnia (1540 р.) — це перший твір, де в єдиній манері йдеться про техніки, що стосуються гірничодобувної справи, металургії, використання металів у військово-інженерній та цивільній справі (дзвони та гармати), обробку скла, порох, дистиляцію та приготування кислот. Книга написана народною мовою, так само, як і трактати, надруковані в Німеччині. Належить він інженерові із Сієни Ванноччо Бірінгуччо. Бірінгуччо — людина, котра набула навичок та вмінь «у польових умовах», працюючи як гірничодобувний інженер, сплавник та військовий інженер, спочатку в Сієні, потім у Флорентійській республіці й, зрештою, у Папській державі. Назва твору є показною щодо вибору автора: він складає трактат про обробку вогнем, у якому наведено хімічні характеристики речовин, аби їх можна було перетворити за допомогою полум’я. Автор особливу увагу приділяє металам, вивчаючи їхню структуру та властивості. Що ж до їхнього складу, то Бірінгуччо пропонує синтез Арістотелевої доктрини про чотири стихії та концепції про матерію, яка складається з найдрібніших часток; він розглядає медичні й технологічні якості металів на підставі результатів експериментів та античної і середньовічної літератури. Бірінгуччо описує процеси розділення та очищення металів, наводячи зокрема опис (одним із першим у друкованій літературі) методу амальгамації за допомогою ртуті, який застосовують у металургії під час обробки срібла в копальнях у Потосі. Використовуючи жорна, мінерал чи металеві ошурки подрібнюють та амальгамують зі ртуттю, з чого далі видобувають срібло, піддаючи амальгаму спочатку фільтрації через шкіряну торбинку, а потім — випаровуванню. З-поміж найбільших нововведень у творі наведено описи різноманітних видів металургійних печей та систематичні роз’яснення стосовно апаратів для відкачування води, механізмів, що урухомлюються тваринною силою чи гідравлічною енергією.

Амальгамація

Агрікола (Георг Бауер)

Георг Бауер, гуманіст та медик за освітою, латинізоване ім’я якого Агрікола, поєднує зацікавленість класиками з ретельним вивченням корисних копалин та копалень. Його головний твір De re metallica (1556 р.) — це звід знань, потрібних для гірничодобувної справи: від мінералів до технологій видобутку й аж до хвороб, що вражають гірників.

Класифікація

мінералів

Агрікола товаришує з італійськими гуманістами та гуманістами з Півночі Європи, з-поміж яких Еразм Ротердамський (1467?—1536), котрий порадив престижному видавцеві з Базеля, Йоганну Фроберу, надрукувати Bermannus (1530 р.), перший твір про мінералогію Агріколи де він виклав свої головні ідеї щодо гірничодобувної справи. Bermannus, що відкривається передмовою-листом Еразма Ротердамського, — це трактат у формі діалогу, складеного, коли автор перебував у гірничодобувному місті Йоахімсталь. Агрікола вивчає метали в межах дослідження будови земної поверхні: вони поширені у вигляді каміння, жил та верств. Далі він класифікує мінерали, виокремлюючи чотири класи: метали, камені, ґрунти та заморожені соки (переважно солі). Він заперечує концепції, підтримувані алхіміками та парацельсіанцями, за якими метали й мінерали нібито зароджуються (не надто відрізняючись від рослин) від особливого насіння. На його думку, камені та мінерали утворені «соками, які обертають на камінь», що набувають твердого стану завдяки дії тепла в надрах землі. Опис мінералів та металів невідокремлюваний від опису їхньої обробки та можливого їхнього вжитку в медицині; також наведено способи зовнішнього застосування ртуті для лікування певних ран та виразкових новоутворень. Наслідуючи Арістотелеві (384—322 рр. до н. е.), Агрікола тлумачить властивості мінералів на підставі пропорції чотирьох елементів у їхньому складі (вода, повітря, земля, вогонь) та чотирьох якостей (теплий, холодний, сухий, вологий). До переліку речовин, які традиційно вважали металами (золото, срібло, залізо, мідь, олово та свинець), він додав ртуть (її тогочасний статус був доволі неоднозначним), вісмут та сурму.

Ртуть

Агрікола не оминає суперечок з алхіміками, котрим дорікає за використання недоречно незрозумілої термінології, а також їхню буцімто здатність перетворювати неблагородні метали на золото. Ґрунтуючись на Арістотелевому вченні, Агрікола чітко протиставляє витвори природи і людини, наголошуючи на неможливості перетворення металів, адже процес, за допомогою якого золото народжується в надрах землі, не можна відтворити в лабораторних умовах. Окрему увагу приділено гірничодобувній термінології, на основі вивчення античних джерел та емпіричних випробувань. Учений прагне розробити краще зрозумілу термінологію, базовану на результатах експериментів.

Агрікола, котрий поєднує експериментальну науку та гуманістичну культуру, у 1533 р. друкує трактат про ваги та виміри від античності й аж до його доби,

De mensuris et ponderibus. Мета не лише