Читати книгу - "Господиня"

— А ти, Джареде?

— Дві порції того, що й ти.

Тож я замовила три чізбургери, три порції картоплі фрі та три полуничні коктейлі.

Ми Іяном знову помінялися місцями, щоб я могла спокійно поїсти, поки він вестиме фургон.

— Бр-р-р, — скривився він, спостерігаючи за тим, як я вмочаю картоплю фрі у полуничний коктейль.

— Спробуй, це дуже смачно, — я запропонувала йому щедро вимочену в коктейлі соломинку.

Він знизав плечима й ковтнув.

— Цікаво…

Я розсміялася.

— Мелані також вважає, що це гидота.

Саме тому я й виробила в собі звичку їсти саме так. Сміхота, як я зі шкіри пнулася, щоб їй дозолити.

Насправді я зовсім не зголодніла, просто закортіло наостанок оживити в пам’яті знайомий смак і запах. Іян доїв за мною половину чізбургера.

Додому ми доїхали без пригод. Не помітили ніяких ознак стеження чи шукачів. Можливо, всі зникнення списали на збіг обставин. А може, дійшли висновку, що блукати пустелею небезпечно: якщо довго вештатися тут, то рано чи пізно це на тобі окошиться. На Планеті Туманів існувала схожа приказка: «Перетни самотою забагато крижаних пустель — і станеш харчем для пазурзвіра». Кострубатий переклад. На мові ведмедів це звучало краще.

Удома на нас чекав цілий прийом.

Я несміливо усміхнулася друзям: Труді, Джефрі, Гітові та Гайді. Ряди справжніх друзів поріділи — не було Волтера і Веза, та й Лілі кудись поділася. Гірко. Може, мені й не хочеться жити на цій сумній планеті, де так багато смертей? Може, небуття краще?

Мене зажурило ще дещо… Люсина, Рід і Віолетта стояли поруч із Лейсі та жваво розмовляли, ставили запитання. На руках Лейсі сидів Фрідом, який так зрадів, що його допустили до розмови дорослих, аж навіть не намагався злізти.

Мені й наблизитися не давали до дитини, а Лейсі вже стала своєю. Гідною довіри.

Ми попрямували до південного тунелю. Іян із Джаредом пихтіли й хилилися під вагою цілителів. Іянові дістався важчий тягар — чоловік, і з його обличчя аж струменів піт. Джеб загнав усіх у печеру й попрямував за нами.

Док чекав на нас у лікарні, неуважливо потираючи руки, мовби мив їх.

Час спливає так швидко! Світилася яскрава лампа. Цілителям дали «Знеболювальне» й уклали на ліжка долілиць. Джаред показав Іянові, як активувати кріоконтейнери. Їх тримали напоготові, й Іян кривився — з контейнера потягнуло крижаним холодом. Док приготував усі необхідні ліки й зі скальпелем у руках стояв над жінкою.

— Вандо? — звернувся він до мене.

Моє серце краялося від болю.

— Доку, ви присягаєтеся? Ви виконаєте всі мої умови? Присягніться власним життям.

— Так, я пристаю на всі твої умови, Вандо. Присягаюся.

— Джареде?

— Так. Більше жодних убивств. Ніколи.

— Іяне?

— Життя покладу, захищаючи їх, Вандо.

— Джебе?

— Це мій дім. Хто не може жити за моїми правилами, буде змушений піти геть.

Я кивнула, в очах стояли сльози.

— Що ж, гаразд. Тоді до справи.

Очі Дока світилися. Він зробив надріз на шиї цілителя, аж поки не побачив срібне миготіння. Тоді він швидко відклав скальпель.

— Що тепер?

Я накрила його долоню своєю.

— Промацайте спинний гребінь… Відчуваєте? Відчуйте під пальцями обриси сегментів. Що ближче до передньої частини, то менші вони стають. О’кей, в кінці ви відчуєте три маленькі… обрубки. Намацали?

— Так, — видихнув він.

— Добре. Це передні паростки. Починайте з них. Тепер дуже лагідно заведіть палець під тільце. Знайдіть ряд ниточок, які відходять від тіла. Вони натягнуті, мов струни.

Док кивнув.

Я спрямовувала його рухи, навчила, як перерахувати вузлики, якщо виникнуть сумніви. У нас не було часу рахувати, бо кровотеча не вщухала. Я знала, що жінка, отямившись, обов’язково нам допоможе — повинні існувати ліки, щоб зупиняти кровотечу. Я допомогла Докові намацати найбільший вузлик.

— А тепер ніжно потріть. Легенько помасажуйте.

Від паніки голос Дока раптом став вищим на октаву.

— Воно рухається.

— Чудово — значить, ви все робите правильно. Дайте душі час забрати щупики, зачекайте, поки вона розслабиться, а тоді беріть у долоню.

— Гаразд, — голос Дока тремтів.

Я потягнулася до Іяна.

— Дай мені руку.

Я відчула, як його пальці сплелися з моїми. Я перевернула його долоню, склала її човником і притягнула його ближче до столу, де Док завершував операцію.

— Дайте душу Іяну… Лагідніше, будь ласка.

З Іяна буде чудовий асистент. Коли я зникну, хто ще так піклуватиметься про моїх маленьких родичів?

Док поклав душу в Іянову простягнуту долоню й одразу взявся зцілювати людське тіло.