Читати книгу - "Сплячі красуні"

Дрю Т. Баррі подумав: нехай Френк Ґірі вирішує, якою буде наступна дія. Він бучно започаткував це колосальне лайно-шоу, от тепер нехай сам вимірковує, як його упоряд-але цей помре разом зі кувати. І так було б найкраще, бо для зовнішнього світу те, що вони наробили тут за останніх півгодини, виглядатиме вельми схожим на заколотне самоуправство. І ще ж тут є певні деталі: ті ходячі трупи в спортзалі чи ота гола зелена жінка, яку він прикмітив, що стоїть біля ґрат камери за кілька кроків подалі від Клінта, — в які зовнішній світ просто не повірить, хоч Аврора зараз, хоч не Аврора. Дрю Т. Баррі почувався щасливим, що він живий, і волів би щасливо відійти у тінь. Якщо пощастить, світ ніколи не дізнається, що він узагалі тут був.

— Що за хуйня? — промовив Карсон Стразерс, який уздрів зелену жінку в кінці коридору. — Це неправильно й ненормально. Що ти хочеш з нею зробити, Ґірі?

— Узяти її, і взяти живою, — сказав Френк. Він ще ніколи в житті не почувався таким стомленим, але він це переживе. — Якщо вона справді ключ до Аврори, нехай учені це з’ясують. Ми відвеземо її до Атланти і передамо там, кому слід.

Віллі почав піднімати свою гвинтівку, але повільно, так, ніби вона важила тисячу фунтів. У Крилі А не було спекотно, але його кругле обличчя було мокрим від поту. Той зробив темною його бороду. Гвинтівку в нього вихопив Клінт. У кінці коридору свої рушниці підняли Карсон Стразерс, Тримач, Ордвей і Берровз.

— Те, що треба! — гукнула Євка. — Бійня в О. К. Корралі! Бонні і Клайд! «Міцний горішок» у жіночій тюрмі!

Але раніше, ніж короткому коридору Крила А судилося перетворитися на зону бойових дій, Клінт кинув гвинтівку Віллі і зірвав з плеча Ейнджел М4. Він підняв цю гвинтівку над головою, щоб побачив гурт Френка. Спроквола, ніби з певною нехіттю, чоловіки, які були націлили зброю, поопускали її.

— Ні, ні, — заперечила Євка. — Люди не платитимуть грошей за таку жалюгідну кульмінацію. Треба переписати сценарій.

Клінт не звертав уваги, він зосередився на Френку.

— Я не дозволю вам забрати її, містере Ґірі.

Аж лячно, як добре імітуючи Джона Вейна, Євка процідила:

— Я’що ти, дряпіжнику, образиш цю малень’у пані, ти відповіда’имеш пере’і мною.

Френк також проігнорував її.

— Я поважаю вашу відданість, Норкроссе, але, щоб мені згинути, якщо я її розумію.

— Можливо, ви просто цього не хочете, — сказав Клінт. — О, гадаю, я тут все розкумекав, — сказав Френк. — Це ви не бачите ясно картини.

— Забагато мозко-сраного лайна в його голові, — докинув Стразерс, чим викликав кілька напружених смішків.

Френк заговорив терпляче, наче пояснюючи щось загальмованому учню:

— Наскільки нам відомо, вона єдина жінка на землі, яка може засинати і знову прокидатися. Будьте розсудливим. Я лише хочу передати її лікарям, які дослідять її і, можливо, вирахують, як дати задній хід тому, що трапилося. Ці чоловіки хочуть повернути назад своїх дружин і дочок.

На це зайди відповіли схвальним бурмотінням.

— Тож відступись, мазунчику, — промовила Євка, все ще вдаючи з себе Герцога. — Йа порахуюся…

— Ох, заткнися вже, — гукнула Мікейла.

Очі Євки широко розчахнулись, неначе хтось несподівано зацідив їй ляпаса. Мікейла виступила наперед, вчепившись у Френка палючим поглядом.

— Чи здаюсь я вам сонною, містере Ґірі?

— Мені не цікаво, яка ви, — сказав Френк. — Ми тут не заради вас.

Це здійняло чергове схвальне ґелґання.

— А мусило б зацікавити. Я абсолютно не сонна. Так само й Ейнджел. Вона розбудила нас. Своїм подихом нас розбудила.

— Чого ми й прагнемо для всіх жінок, — сказав Френк, і це викликало гучніші схвальні вигуки. Нетерпіння, яке Мікейла читала на обличчях чоловіків, що скупчилися перед нею, було близьким до ненависті.

— Якщо ви дійсно не сонна, ясно, що дістали це від неї. Це не якась космічна наука, щоб уторопати.

— Ви цього не дістанете, містере Ґірі. Вона змогла це зробити, тому що ми з Ейнджел не були в коконах. А ваші дружини і дочки в них. Це також не космічна наука, щоб второпати.

Тиша. Нарешті вона отримала їхню увагу, і Клінт дозволив собі надію. Карсон Стразерс промовив одне гниле слово:

— Брехня.

Мікейла похитала головою.

— Ви дурна, вперта людина. Всі ви тут дурні й уперті. Євка Блек зовсім не жінка, вона якась надприродна істота. Ви цього досі не розумієте? Після всього, що трапилося? Ви гадаєте, лікарі можуть взяти ДНК у надприродної істоти? Покласти її в трубу МРТ і вирахувати, що і як у ній працює? Всі ті люди, які вже тут загинули, вони загинули марно!

Піт Ордвей націлив гвинтівку «Ґаранд».

— Я можу ввігнати кулю в вас, мем, і заткнути вам рота. Аж свербить це зробити.

— Опусти зброю, Піте.

Френк відчував, що ситуація танцює на краєчку контролю.

Як здається, чоловіки зі зброєю наткнулись на нерозв’язну проблему. Для них найлегший спосіб її розв’язати — розстріляти її на шмаття. Він розумів це, бо сам відчував те саме.

— Норкроссе? Скажи своїм, щоб відійшли. Я хочу добре на неї роздивитися.

Норкросс відступив, одною рукою підтримуючи Віллі, а пальці іншої переплівши з пальцями Джареда. Мікейла стояла по інший бік Джареда. Ейнджел на якусь мить затрималася на сторожі перед м’якою камерою, прикриваючи Євку власним тілом, але коли Мікейла взяла її за руку і делікатно потягнула, Ейнджел піддалася і стала поруч неї.

— Краще не ображайте її, — промовила Ейнджел. Голос у неї тремтів; в очах стояли сльози. — Краще не робіть цього, ви, виблядки. Вона ж богиня, курва буду.

Френк зробив три кроки вперед, байдужий або не думаючи, чи рештки його загону рушать слідом за ним. Він дивився на Євку так довго й пильно, що Клінт обернувся, аби й самому подивитись.

Та зелень, яка перевивала в неї волосся, зникла. Її голе тіло було гарним, але аж ніяк не екстраординарним. Лобкове волосся було темним трикутником понад з’єднанням її стегон.

— Що за хуйня, — промовив Карсон Стразерс. — Хіба вона не була… щойно… зелена?

— Егм… приємно познайомитися з вами особисто, мем, — сказав Френк.

— Дякую, — відповіла Євка.

Попри її цілковиту, нестерпиму голизну, голос у неї звучав сором’язливо, як у школярочки. І очі опущені.

— Вам це подобається — саджати звірят у клітки, Френку? — Я в клітки саджаю тільки тих, які потребують кліток, — відповів Френк, і вперше за кілька останніх днів щиро усміхнувся.

Якщо він на чомусь знався, то якраз на тому, що дикість має