Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

ЕРІКА

Я лежала в ліжку й не відривала погляду від вікна, розглядаючи небо та останні зірочки, які з кожною секундою все більше меркли.

«Чому пам'ять не може, як вони?» — думалося мені.

Було зовсім рано, щоб вставати, але спати вже не хотілося. Пройшов дуже довгий тиждень після повернення з Пфеїффер Біч, але відвідувати клуб я все ще не могла. Тому поки мої подруги солодко спали, втомившись після тусовки, я без руху дивилася у вікно. Кожної безсонної ночі й такого ж ранку думки поверталися в той день. Він не був вільним, коли вперше поцілував мене...

Нещодавно я випадково підслухала частину розмови Моллі з дівчатами, під час якої вона розповіла, нібито ця Софія була колишньою Джейка, яка злетіла з котушок після розриву. Навіть подруги не вірили в це, а куди вже мені. Адже саме я розмовляла з тією білявкою!

Дослухати до кінця в мене не вийшло, бо підступили сльози, які могли видати мене. Але навіть у такому стані мені частково було шкода ту дівчину. Напевно, вона страждала так само, як і я, адже з котушок не злітають, коли не кохають. Хіба ні? І навіть якщо вони розійшлися перед відпусткою, виходить, я була для того, щоб просто відволіктися? Джессіка питала в Моллі, чому ми так і не поговорили з Джейком, але на це питання я й сама не мала відповіді. Напевно, просто відчула себе зайвою. Тоді я так боляче впала з Небес прямо в Пекло, що не могла нормально обмірковувати свої дії. Усе, що я відчувала тоді, був біль. Жахливий, всепоглинаючий, дикий біль у серці.

За цілий, шалено довгий тиждень до мене прийшло розуміння, що в тому, що трапилося, була винна тільки я. Адже хто придумав цю відпустку? Правильно — я. Хтось тягнув мене за руку, щоб прогулятися бозна-куди? Ні, ніхто! А хтось змушував, попри мою ж заборону з приводу хлопців, бігати на побачення з незнайомцем? Теж ні! І нарешті, це саме я впустила його в серце, тільки тепер, крім болю, там нічого не було.

«І все одно, як я сумую за ним», — подумала я, заплющивши очі.

Сама того не розуміючи, я повільно провалилася в черговий тривожний сон.

***

Коли я таки вибралася з ліжка, на годиннику була лише сьома ранку. Останні кілька днів я вже навчилася залишати межі кімнати та навіть нормально харчуватися. Спускаючись сходами на перший поверх, я думала тільки про каву, що не могло не тішити. Не сперечаюся, довівши себе до стану знемоги, не варто було б цьому радіти, але все ж таки, на змученому й сірому обличчі з'явилася жалюгідна подоба усмішки.

Відкривши шафку над раковиною, я здивувалася, побачивши чорний чай із бергамотом, який ніхто з дівчат не пив. Можливо, хтось приходив у гості? Хто його знає, що відбувалося тут, поки я побивалася на другому поверсі будинку. В очікуванні коли приготується кава, я вирішила подивитися стрічку в Instagram, але мене відволік повторний запит на підписку дивного користувача з ніком «Гарячіше твого хлопця».

— Немає в мене хлопця, кретине, — буркнула я, вдруге відхиляючи запит.

Заливши каву в улюблену чашку з написом «Велика дівчинка», я пішла у вітальню, щоб перший раз за багато місяців нескінченних тренувань подивитися що-небудь по кабельному. І, звісно ж, по телевізору крутили лише мультсеріали та новини. Цікаво, у вихідний день діти і справді вставали так рано, щоб подивитися «Тімон і Пумба» та «Качині історії»? Хоча, цілком імовірно, що їх дивилися дорослі, так само, як і я.

Потягуючи каву, без жодної емоції на обличчі я спостерігала, як хитрий Тімон постійно змушував робити дурні речі свого друга Пумбу. І хіба це дружба?

«Довкола одні зрадники», — подумала я, встаючи, щоб вирушити за черговою порцією кави.

Коли я мила чашку, на кухню увійшла сонна Джессіка.

— А ти чому не спиш? — здивовано спитала я.

— Пити хочу, — прохрипіла вона, відкриваючи холодильник у пошуках води.

— Вечір вдався? — спостерігаючи за діями подруги, поцікавилася я.

— Е-е-е, — розсіяно простягла Джесс, бігаючи очима по вмісту холодильника, — можна й так сказати.

Нарешті знайшовши пляшки з мінеральною водою, вона дістала одну, швидко відкрила й одразу зробила кілька великих ковтків.

— Полегшало? — спитала я, відпустивши слабкий смішок.

Джесс у відповідь кивнула і знову припала губами до горлечка.

— Знала б Джейн, — хитаючи головою, промовила я. — Каву будеш чи підеш спати?

— Каву, — відразу відповіла подруга і, сівши за кухонну барну стійку, поклала голову на руки, у яких була вже нова пляшка з водою.

Дівчата завжди віддавали перевагу чаю, але в подібні дні все ж таки поступалися принципам.

Я чула, як Джесс повернулися додому, і тепер розуміла, у якому стані, раз прокинулася в таку рань, щоб вгамувати спрагу. Та й виглядала вона, м'яко кажучи, не дуже.

— Якщо чесно, мені було нудно одній, — хрипко промовила Джессіка, підводячи погляд.

— Хіба Моллі не було з тобою? — здивувалася я, а коли подруга хитнула головою, одразу ж додала: — Покликала б Джуда.

— Не було, а з Майком, як ти знаєш, вона порвала.