Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Нечесно, але такий закон.

— А зараз? Він же приїхав з дівчиною...

— Я не знаю, хто вона. Особливо ніколи не цікавився його життям. Лише граю з ним у п’яні шашки. Денис більше близький з Люсьєн.

— А це хто?

— Ще один наш одногрупник, його сьогодні нема. Його справжнє ім'я — Віктор. Кадр ще той. Він перевівся до нас на третьому курсі з Вінницького політеху, постійно говорив про якусь Люсьєн. Як вони гуляли, як вона його цілувала, як їй сподобалося морозиво і якісь там стейки, — Артур усміхнувся. — Потім щось він нервовий став ходити. Каже: Люсьєн вагітна. Ми ж всі скинулися, що купити — не знаємо, вирішили подарувати гроші, щоб підтримати молодих батьків. Він гроші взяв, дякував. Потім приходить такий задоволений: народила. Ми ж всі вітаємо, він знову дякує. Питаємо :”ХТО?” А він:” Два хлопчика й дівчинка”.

— Троє одразу? — Злата здивувалась.

— Люсьєн — це була його собака, — Артур засміявся.

— Собака?..

— Так, до того ж якась дрібна порода. Я не в курсі. Ну, отак він в нас і став Люсьєн назавжди. Вже й собаки тієї нема, а Люсьєн є.

— Люсьєн… А що за п'яні шашки? — запитала Злата.

— Завтра все сама побачиш, ти ж будеш за мене вболівати?

— Мені вже бігти за помпонами для чирлідингу?

— Цікава ідея, — Артур оглянув її постать в дзеркалі. — Я б хотів побачити, як ти будеш стрибати в мініспідниці й топі, та вигукувати різні кричалки, але, боюся, тоді доведеться часто переривати гру…

— Тоді не побіжу, — Злата усміхнулася, милуючись їхнім відображенням. — Мені зараз так добре…

— Мені теж.

— Аж страшно…

— А от це — зайве, — Артур похитав головою. — Ніякого негативу. Давай, краще, я допоможу тобі повиймати шпильки з волосся, бо тут така конструкція, що без допомоги ти не впораєшся…

Заснули вони майже відразу, прийнявши душ і ледь торкнувшись головою подушки. На світанку їх розбудили голосні співи птахів. Помітивши пробудження одне одного, вони вже не лежали спокійно. Лиш їхні погляди зустрілись — зустрілись і губи, язики переплелись... як і руки. Злата бажала бути зверху, але він не дав, притиснувши собою.

— Артуре… Будь ласка… — вона обвила його ногами, і провела по спині кінчиками пальців знизу вгору і назад. Артур важко видихнув і замотав головою. Нічого не кажучи зробив рух убік, до сумки, і дістав презерватив. Тепер Злата зрозуміла. У неї середина циклу… не можна. Потрібно закінчити лікування. Одягнувши презерватив, Артур дозволив їй робити все, що вона хотіла…

— Не встиг покласти їх ближче, не думав, що так рано прокинемося, — пояснив він свої дії пізніше, пестячи її спину.

— Ти ж міг вийти…

— З тобою — занадто добре, тому боюся не встигнути. Краще перестрахуватися…

Злата нічого не відповіла. Вона була вдячна Артуру за його обережність і водночас сердилась на нього за неї ж, бо хотіла завагітніти… Зміни, що вже відбулися з нею її цілком влаштовували, але Артур хотів прибрати рубці майже повністю, настільки, наскільки це було взагалі можливо. Чи то овуляція так впливала на її бажання і настрій, чи інстинкт материнства, котрий останнім часом не давав спокою, і вона заздрісно дивилась на округлі животи вагітних, мріючи про дитину. Вона дуже хотіла, щоб він хоч на мить забув про свою обережність, проте Артур не забував.

Поснідали вони вдвох в центральній залі, бо решта компанії ще спала. Потім пішли гуляти комплексом. Кролики ганяли територією, качки з каченятами плавали ставками, випрошуючи корм. Голодними вони аж ніяк не виглядали: всі були досить вгодовані, але ж вроджену прожерливість качок ніхто не відміняв. Також на території були стайні, і можна було покататися на конях.

— Ти раніше їздила верхи? — запитав Артур, коли вони наблизилися до стаєнь.

Злата грайливо блиснула на нього своєю синню.

— Тільки на тобі…

Артур навіть трохи зніяковів від цих її слів, але з посмішкою відповів.

— Тоді, думаю, ти швидко навчишся.

Златі провели короткий інструктаж, і інструктор допоміг їй сісти на коня. Спочатку вона трималася досить скуто, але потім освоїлась і сиділа досить впевнено. Інструктор був постійно поруч, хвалив її за таку хорошу посадку, уточнюючи, чи дійсно вона раніше не каталася верхи. Злата усміхалася й відповідала, що ні. На конях — точно ні.

Артур зробив кілька фото на телефон і зняв коротке відео своєї вершниці. Після, вони ще прогулялися територією, розглядаючи, що ще є цікавого. Корт, тир, басейни. Артуру подзвонив Ромен, намагаючись з’ясувати, де вони є, бо Дєня гупає в двері їхнього будиночку і не хоче чути припущень, що їх там нема. Час п’яних шашок, і Денис вимагає свого постійного опонента — Артура. Відповів, що скоро будуть.

— Я бажаю тобі виграти, — усміхнулася Злата.

— Ой, Сонечку, переможець напивається першим. Краще програвати, чесне слово, — пояснював він їй, коли вони йшли до накритого майданчика, де вже зібралися одногрупники.

— Чому?

— Тому що, б'ючи його шашку, я мушу її випити…. Зараз побачиш. Але програти Дєні я теж не можу собі дозволити, тому, буцаємося до останнього, поки мозок не вирубиться…