Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Ні, не просто свобода — мета.

«Ти тут не просто так, — нагадав собі капітан і, зробивши над собою зусилля, зосередився на поточному завданні. — Охороняй Адоліна». Про ліпшу, ніж у нього, службу годі було й мріяти. Щедра платня, власний загін, важлива місія. Надійний командир. Усе було ідеально.

Але ті вітри…

— Ой! — вигукнула Шаллан і, потягнувшись до портфеля, стала длубатися в ньому. — Адоліне, я ж принесла вам ті матеріали…

Тут вона змовкла, зиркнувши на Каладіна.

— Йому можна довіряти, — дещо знехотя відказав княжич. — Він двічі рятував мені життя, і батько залишає його вартувати навіть під час найважливіших нарад.

Дівчина дістала кілька аркушів, укритих нерозбірливим жіночим скорописом.

— Вісімнадцять років тому потужною силою в Алеткарі був великий князь Єнев — один із наймогутніших феодалів, які виступили проти кампанії короля Ґавілара за об’єднання країни. Єнева не перемогли на полі бою, а вбили на дуелі. Це зробив Садеас.

Адолін кивнув, зацікавлено нахиляючись ближче.

— Ось що пише про ті події Її Світлість Йалай, — повела далі Шаллан. — «Нейтралізація Єнева була актом натхненної простоти. Мій чоловік поговорив із Ґавіларом щодо Права виклику та Королівського призу — стародавніх традицій, які багато хто зі світлооких знав, але, за новітніх обставин, залишав без уваги.

Ці традиції були пов’язані з історією алеткарської корони, тож, апелюючи до них, ми підкріплювали своє право на трон. Це створило нагоду для ристалища могутності й слави, і мій чоловік уперше вийшов на арену проти іншого дуелянта».

— Чого-чого «могутності й слави»? — спитав Каладін.

Княжич і наречена глянули на нього так, наче їм було дивно почути, як він розмовляє. «Забули й думати, що ви тут не самі, еге ж? — подумав капітан. — Такі, як ви, воліють не зважати на темнооких».

— «Ристалища могутності й слави», — повторив Холін. — Це хитромудра фраза на позначення турніру. Тоді їх часто влаштовували, щоб великі князі, між якими, мов на гріх, саме був мир, мали змогу похизуватися.

— Адолінові потрібно знайти спосіб викликати на дуель чи принаймні дискредитувати Садеаса, — пояснила Шаллан. — Я міркувала над цим, і мені на пам’ять прийшла згадка в біографії попереднього короля, за авторством Ясни, про дуель із Єневом.

— Гаразд, зрозуміло… — відказав Каладін, спохмурнівши.

— «Мета цього підготовчого поєдинку, — читала далі дівчина, здійнявши вказівного пальця, — полягала в тому, щоб демонстративно вразити великих князів і змусити їх трепетати. Ми спланували такий хід заздалегідь, але перша жертва не знала, яку роль у нашій інтризі їй уготовано. Садеас навмисне провів двобій так, щоб той вийшов максимально видовищним. Він кілька разів зупиняв поєдинок і підвищував ставки — спочатку грошові, а потім земельні.

А зрештою здобув картинну перемогу. Юрба нестямилася від захвату, а король Ґавілар підвівся і — як веліла старовинна традиція — запропонував Садеасові просити приз за даровану втіху. Відповідь Садеаса була проста: “Ваша Величносте, не треба мені іншого призу, ніж боягузливе серце Єнева на вістрі мого меча!”»

— Та ви жартуєте, — кинув Адолін. — Позер Садеас так сказав?

— Записи про цю подію та його слова є в кількох найдокладніших хроніках, — заперечила дівчина. — «Відтак Садеас провів дуель із Єневом, убив його і звільнив місце для союзника — Аладара — який сів княжити у вотчині переможеного».

Адолін замислено кивнув:

— Шаллан, це може спрацювати. Я маю спробувати те саме — провести видовищний бій із Релісом та з тим, кого він приведе, викликати захват уболівальників, заслужити Королівський приз та зажадати Права викликати самого Садеаса.

— У цьому є своя принадність, — погодилася наречена. — Обернути проти Садеаса його власний трюк.

— Він нізащо не погодиться, — втрутився Каладін. — Садеас не дозволить, щоб його загнали в таку пастку.

— Можливо, — відказав Холін. — Але, гадаю, ти недооцінюєш становище, в якому він опиниться, якщо зробити все правильно. Право виклику — старовинна традиція, яка, подейкують, походить від Вісників. І коли світлоокий воїн, який довів свою доблесть перед Усемогутнім і королем, обернеться до трибун і зажадає справедливого покарання своєму кривдникові…

— Він погодиться, — промовила Шаллан. — Йому доведеться. Але, Адоліне, чи не стане справа за видовищністю?

— Публіка очікуватиме від мене різних викрутів, — сказав княжич. — Трибуни будуть невисокої думки про мої попередні дуелі — і це має працювати на мене. Якщо я влаштую незабутню виставу, юрба буде в захваті. А до того ж поєдинок проти двох суперників одразу? Це саме собою приверне потрібну нам увагу.

Капітан переводив погляд то на юнака, то на дівчину. Вони говорили цілком серйозно.

— Ви справді гадаєте, що це спрацює? — замислено спитав Каладін.

— Так, — відказала Шаллан, — хоча, за тією ж таки традицією, Садеас зможе призначити замість себе представника-«чемпіона», тож Адолінові, бува, так і не випаде зітнутися з ним особисто. Зате він однаково здобуде його Сколки.

— Задоволення я отримаю куди менше, — втрутився Адолін, — але результат вийде прийнятний. Здолавши його «чемпіона», я підріжу Садеасові сухожилля. Він утратить силу-силенну довіри до себе.

— Але насправді це нічого не означатиме? — промовив Каладін. — Адже так?

Княжич із нареченою глянули на охоронця.

— Це ж дуель, — пояснив той. — Просто гра.

— «Просто», та не просто… — заперечив Адолін.

— Не розумію, чим саме. Ви, звісно, можете здобути його Сколки, але титул і влада зостануться при ньому.

— Річ у тому, як його сприйматимуть, — пояснила Шаллан. — Садеас утворив коаліцію проти монарха, натякаючи, що могутніший за Елгокара. А програш королівському представникові зіб’є з нього пиху.

— От я й кажу: це просто гра, — повторив Каладін.

— Так, — неочікувано для того погодився Адолін. — Але це гра, яку веде Садеас. І він сам пристав на ці правила.

Каладін відкинувся на сидінні, осмислюючи почуте. «Ця традиція може стати відповіддю, — майнуло в гадці. — Тим виходом, який я шукав…»

— Садеас був таким потужним союзником, — із жалем у голосі сказав Холін. — Я вже й забув про речі на кшталт перемоги над Єневом.

— І що ж усе змінило? — спитав капітан.

— Ґавіларова смерть, — півголосом відказав Адолін. — Попередній король був тим, хто скеровував Садеаса й батька в спільному напрямку. — Княжич нахилився й зазирнув у нотатки, які вочевидь не міг прочитати. — Шаллан, ми просто зобов’язані це зробити. Ми мусимо затягнути цей зашморг на шиї того в’юна. Дякую вам за цей чудовий план.

Та зашарілася, а відтак склала нотатки в конверт і вручила його Адолінові.

— Передасте своїй тітці. Тут докладно описано все, що я розкопала. Їй і вашому батькові краще знати, вдала це ідея чи ні.

Беручи конверта, княжич затримав руку Шаллан у своїй, і обоє на мить розтанули під поглядом одне одного. Так, Каладін дедалі більше переконувався, що ця дівчина не становить безпосередньої небезпеки для його підопічного. Якщо вона й аферистка, то полює не на життя, а тільки на честь Адоліна.

«Надто пізно, — подумав охоронець, спостерігаючи, як той відкинувся на сидінні з дурнуватою усмішкою на обличчі. — Вона була, та загула».

Карета