Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

Залом прокотилася хвиля голосного ремства — передбачуваний гул вражених людей. Раджа Бірбал мав нещасний вигляд.

— Джаганпанаг, — сказав він, — Захистку Світу, заждіть, пригадуєте притчу про пастуха та тигра?

— Наскільки ми пам’ятаємо, — відповів Акбар, — брехливий пастух так часто вигукував тигр, аби дошкулити мешканцям села, що коли тигр одного разу справді напав на нього, йому на допомогу ніхто не прийшов.

— Джаганпанаг, — промовив Бірбал, — це — розповідь неосвічених селян. А я переконаний, що король над королями не хотів би, щоб хлопець був з’їдений тигром, навіть якщо б він і був брехливим позашлюбним негідником.

— Може, і не хотів би, — відповів дратівливо імператор, — але у нашому випадку ми були б раді побачити його під ногами слона.

Бірбал, розуміючи, що імператор поводився як людина, улюбленець якої виявився не вартий його любови, для поблажливости наводив інші аргументи, аж раптом обвинувачений зробив заяву, що цілковито позбавила його шансів на порятунок.

— Перш ніж ви вб’єте мене, великий імператоре, — сміливо промовив іноземець, — я мушу зробити одне застереження: якщо ви вчините так, то на вас спаде прокляття, а ваш стольний град розсиплеться. Надзвичайно могутня сила благословила мене, і всі мої захисники процвітатимуть, а кривдники нидітимуть.

Король глянув на нього, якби дивився на повільну нікчемну комаху, перш ніж розтоптати.

— Дуже цікаво, — відповів він, — оскільки, пане Уччелло, чи Маґор, чи Веспуччі, ми збудували це величне місто навколо святині шейха Саліма Чішті, найбільшого святого в усій Індії, і його благословення захищає нас і зводить нанівець усі ворожі сили. Ми бажаємо знати, чия сила більша — твого мольфара чи нашого святого?

— Мене благословила наймогутніша чарівниця на світі, — сказав іноземець, і зібрання не змогло втриматися від сміху.

— Ага, жінка, — сказав імператор. — Це справді жахливо. Все, годі! Киньте негідника до божевільного слона, а тоді побачимо, що вдіють хитрощі жінки супроти слона.

Другий суд над чоловіком з трьома іменами відбувався у Гірановім Саду. Імператорові, не знати чого, забаглося назвати свого улюбленого слона гіраном, тобто сохатим, і, може, саме через цю назву після багатьох років гідної служби бідна тварина втратила розум, її навіть довелося тримати в обмеженому просторі, адже відомо, що імена мають потужну дію, і коли вони не відповідають названому об’єктові, то перетворюються на зловісну згубу. Навіть коли слон геть чисто збожеволів (а тоді осліп), імператор відмовлявся дати дозвіл на його вбивство. Слона тримали і доглядали у спеціальному стійлі з оббитими повстю стінами, аби він не поранив себе у нападі люті, і час від часу виводили на свіже повітря, і, знову ж таки, так забаглося імператорові, слон виступав у двох іпостасях — судді й екзекутора.

А тут ще й було дуже доречним, аби людину, яка назвалася іншим іменем, судив слон, який збожеволів саме через своє незвичайне ім’я. Божевільного сліпого слона Гірана тримали на прив’язі в саду покарань, де його завбачливо, аби він не втік, прив’язали грубезною мотузкою до захованого у траві каменя з отвором. Він трубив, стогнав і хвицав ногами, а бивні зблискували, як шаблюки. Весь двір зібрався подивитися, що станеться з чоловіком з трьома іменами, також було допущено публіку, оскільки охочих стати свідками дива не бракувало. Чоловіка розв’язали, але його відносна свобода не давала йому шансів на порятунок, хіба що дозволяла померти з більшою гідністю. Він простягнув руку до слона, і всі присутні побачили, як слон став спокійним і сумирним, дозволивши чоловікові навіть погладити себе; присутні, вельможі й простолюд, аж ахнули, коли слон ніжно обвив хоботом в’язня і підніс його вгору. Всі бачили, як білявий іноземець, ніби принц, опустився на широку Гіранову спину.

Імператор Акбар споглядав за цим дивом з п’ятиповерхового павільйону, що називався Панч-Магал, разом з раджею Бірбалом, й обидва чоловіки були невимовно зворушені побаченим.

— Це ми — божевільні й сліпі, а не слон, — сказав Акбар міністрові.

— Негайно заарештуйте ту банду негідників і, щойно безневинна жертва добре вимиється і належно одягнеться, приведіть його до наших палат.

— Слон його не вбив, так, це правда, — промовив Бірбал, — але чи це означає, що він безневинний, Джаганпанаг? Чи йшли б моряки аж від океану, аби звинуватити його лишень тому, що самі були винні? Чи не краще їм було просто відплисти?

— Завжди пливеш проти течії, Бірбале? Так? — відповів Акбар. — Ще якусь хвилю тому ти був найбільшим захисником хлопця. Тепер, коли з нього знято обвинувачення, ти сумніваєшся в іншому. А ось аргумент, який ти не зможеш спростувати. Рішення слона зростає у силі, якщо його схвалює імператор. Якщо Акбар погоджується з Гіраном, то здоровий глузд слона зростає настільки, що навіть перевищує твій.

* * *

Умар Айяр, одягнений у жіночий одяг, відвідав команду судна Скатан у їхніх камерах. Він був у паранджі, його тіло рухалося легко, ніби жіноче, а моряки були страшенно здивовані, що між цим камінням і тінями звідкись узялася жінка. «Вона» не назвала свого імени і не пояснила своєї присутности, а лишень зробила пропозицію. Імператор не переконаний у їхній вині, сказав Айяр, і, звісно, готовий тримати сеньйора Веспуччі під пильним наглядом, аж поки той не видасть себе, як, зрештою, видають себе всі злочинці. Якщо вони справді хочуть вшанувати пам’ять свого покійного лорда, то вони погодяться на сувору перспективу перебування у в’язниці, аж поки настане день ув’язнення Веспуччі. Якщо вони схиляться перед лихою долею, казав їм Умар, то тим самим під твердять свою невинність, а імператор переслідуватиме Веспуччі усією своєю міццю і, поза сумнівом, свого доможеться. Але якби то знати, скільки доведеться чекати — довго чи ні, а в’язниця є в’язницею, ніде правди діти; тож якогось легшого вибору не було. Однак Умар заявив, що найблагородніше все ж таки залишатися. Бо в іншому разі, казав далі Умар, він («вона») уповноважений влаштувати їхню «втечу». Якщо вибрати цей варіант, то їх відведуть до їхнього корабля і відпустять, але тоді унеможливиться повторний розгляд справи Веспуччі, оскільки їхня втеча означатиме, що саме вони винні; і якщо вони повернуться до свого королівства, то їх стратять без довгих зволікань за вбивство лорда Гоксбанка.

— Ось що пропонує вам розсудливий імператор, вибирайте, — пісенно-велично вимовив євнух.

Команда судна Скатач негайно виявила брак чести.

— Тримайте собі того мерзотника-вбивцю, — сказав Слава-Богу— Гокінс, — а ми хочемо додому.

Умар Айяр ледве стримував наплив зневаги. Англійці не мають майбутнього на цій землі, сказав він собі. Недалеко той день, коли раса, що відкидає ідею