Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

«Невже яка-небудь служниця, як свого часу Чорнобривка, прийшла сюди ховати квіти?» — подумав Баоюй.

Постоявши трохи, він усміхнувся думці, що майнула в голові:

«Якщо вона дійсно здумала ховати квіти, то тут можна сказати: „Дун Ши також супить брови“[252]! Це вже занадто!»

Йому хотілося гукнути дівчинку й запитати: «Ти чому наслідуєш панянку Лін Дайюй?»

Але тут він зрозумів, що дівчинка ця зовсім йому незнайома, що вона не служниця, а одна з тих самих дванадцяти акторок, яких привезли, ще коли до них мала прибути Юаньчунь. Тільки він не міг згадати, які ролі вона грала — молодого героя, молодої героїні, воїна чи коміка.

Баоюй уже хотів запитати, але вчасно спохватився й подумав:

«Як добре, що я знову не бовкнув зайвого! Вистачить і двох разів: і Дайюй розсердилась, і Баочай образилася».

Баоюй ніяк не міг пригадати, що це за дівчинка, і лаяв себе. Вона дуже нагадувала Дайюй: такі ж густі й пишні брови, чисті, як осінні води Хуанхе, ледь примружені очі, ніжне личко, граціозна фігурка. Баоюй не міг відірвати від неї погляду. Аж тут він помітив, що дівчинка зовсім не збирається ховати квіти, а креслить шпилькою на піску ієрогліфи. Уважно стежачи за рухом шпильки, Баоюй намагався запам’ятати кожну риску й кожну крапку і порахував, що в ієрогліфі всього вісімнадцять рис. Тоді він подумки накреслив їх пальцем на долоні й здогадався, що це ієрогліф «цян» — троянда.

Баоюй подумав:

«Сидить біля троянд, напевно розчулилася й захотіла скласти вірші, але цілий вірш одразу скласти не змогла й записала на піску перші два рядки, щоб не забути, — подивимося, що буде далі!»

Дівчинка продовжувала водити шпилькою. Але хоч скільки Баоюй придивлявся, крім ієрогліфа «цян», нічого не побачив.

Дівчинка креслила тільки цей ієрогліф, один за одним, наче одержима. А юнак, що стояв за ґратками, теж немов одержимий, стежив за кожним рухом шпильки.

«Якийсь тягар у неї на душі, — міркував Баоюй. — Видно, вона дуже страждає. І як тільки в такій кволій фігурці вміщаються такі бурхливі почуття? Жаль, що я не можу розділити з нею її горе!»

Ви вже знаєте, що діялося це на початку літа, коли хмаринка, варто їй з’явитися, проливається дощем. От і зараз налетів порив холодного вітру й великі краплини застукотіли по листю.

«Вона на вигляд така слабенька, — промайнуло в голові Баоюя. — Відразу простудиться, якщо промокне».

— Досить тобі писати! — крикнув він дівчинці. — Адже промокнеш наскрізь!

Дівчинка злякано здригнулася й підвела голову. Із-за троянд, які пишно разрослися, Баоюя майже не було видно, до того ж ніжним гарним обличчям він нагадував дівчину. Тому дівчинка сприйняла його за служницю і з усмішкою сказала:

— Дякую за турботу, сестрице. Але хіба тебе дощ не намочить? Адже ти стоїш на відкритому місці!

— Ай! — закричав Баоюй, тільки зараз він відчув, що весь змок.

— Так, недобре вийшло! — мовив він, оглянувши себе з голови до ніг, і помчав у бік двору Насолоди пурпуром, не перестаючи думати про дівчинку, що лишилася під дощем.

Треба вам сказати, що наступного дня наставало свято Початку літа, тому Веньгуань та інші дівчатка-акторки дістали дозвіл погуляти в саду Розкішних видовищ. Баогуань і Юйгуань (одна — на ролях позитивних героїв, інша — позитивних героїнь) прийшли у двір Насолоди пурпуром побалакати й посміятись із Сіжень та іншими служницями. Тут їх і застав дощ. Тоді вони перекрили всі канавки, щоб вода розлилася по двору, замкнули ворота й пустили туди качок, цічжі й інших водяних птахів, зв’язавши їм крила, щоб не полетіли.

Сіжень і служниці саме стояли на терасі й безтурботно сміялися, коли у ворота постукав Баоюй. Захоплені своїми забавами, вони не почули. Тоді Баоюй постукав сильніше.

— Хто там? — здивовано запитала Сіжень, якій і на думку не могло спасти, що Баоюй з’явиться в таку погоду. — У нас нікому відчиняти ворота!

— Це я, — відгукнувся Баоюй.

— Здається, панянка Баочай, — сказала Шеюе.

— Дурниці! — заперечила Цінвень. — З якого побиту панянка Баочай з’явиться в таку негоду?

— Зараз подивлюся в щілину, — сказала Сіжень. — Може, відчинимо, щоб людина не мокла на дощі?

Сіжень по галереї підійшла до воріт, виглянула назовні, побачила Баоюя, схожого на мокру курку, і кинулася відчиняти, корчачись од сміху.

— Хто б подумав,