Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"

Данило підійшов до неї і поклав руку на плече.

— Дякую, але то лише балачки. І ще: нікому не кажи, що ти тут почула. Навіть Лейлі. Зрозуміло?

Дівчинка кивнула, але, почувши ім’я наставниці, миттєво спохмурніла й насупилася. Щось у виразі її карих очей підказувало, що Данилова ідея міцно засіла їй у голові. Хлопець насторожено дивився їй в обличчя, але дівчинка мило всміхнулася і закліпала.

Гаразд, може, Казумі зрозуміла не так уже й багато... Тим паче, Федя розмовляв українською, а вона точно не знає цієї мови.

Данило важко зітхнув. Вони не мають часу на роздуми. Однаково доведеться шукати того, хто ризикне поїхати з ним до Відня.

Може, запитати в того бороданя, Аслана? Чи в Лейли? О ні, Лейла збіса ненадійна спільниця.

Не можна втрачати ані хвилини. Данило всміхнувся Казумі й вийшов з їдальні.

Лейла нервово міряла кроками кімнатку. Стоп, з якого це дива взагалі вірити Яблонському? Він здатен вигадати будь-яку гидоту, аби лише принизити її, особливо знаючи, що вона ніколи при здоровому глузді та твердій пам’яті не погодиться на його сороміцькі пропозиції. Але вона також бачила в Ратуші, як багато Федя важить для цієї дівчинки. Невже таки не встежила за ними?

«Зараз саме час визнати, що ти програла».

Та ти, трясця, ще не бачив, як я граю.

Лейла закотила очі й люто видихнула. Треба заспокоїтися. Навіть якщо Яблонський не вигадав, одна ніч нічого не змінює. Лейла домагалася свого і в значно гірших ситуаціях. Федя такий самий, як вони всі! І навіть якщо ця курка справді йому подобається, цей хлопець геть не схожий на однолюба, обтяженого пуританськими принципами.

Лейла зупинилася посеред кімнати, відчепила з пояса годинник і відкинула кришку. Пів на шосту. Бомби на голову наче не падають, усе спокійно. Нарада за дві години. Федя, швидше за все, в новій штабній. Саме час до нього навідатися.

Лейла присіла біля дзеркала, припудрила чоло, причепурила зачіску і вийшла до коридору.

Повз якраз мчав черговий, і дівчина дивом встигла схопити його за лікоть.

— Слухай, ти Агнесу не бачив?

Почувши ім’я, хлопець загадково посміхнувся.

— Уже мала повернутися. Здається, вона в своїй кімнаті.

— Добре. А Федя де?

На обличчі вигнанця знову буквально на мить спалахнула посмішка, але він одразу посерйознішав. Лейла насторожилася.

— Тільки-но бачив, як він заходив до штабної.

— Сам?

— Наче сам, а що?

Ідеально. Просто ідеально.

— Нагадай, будь ласка, як тебе звати? — солодко всміхнулася Лейла.

— Матей.

— Чудово, Матею. Тепер зроби мені ласку: хвилин за п’ять скажи Агнесі, щоб вона прийшла до штабної. Треба обговорити одну важливу штуку.

— Та я і зараз можу...

Лейла підступила до вигнанця впритул і торкнулася його плеча.

— За п’ять хвилин. Ось тобі годинник, час пішов.

Хлопець недовірливо примружився. Лейла м’яко поклала позолочений диск у його долоню.

— Буду тобі страшенно вдячна,— всміхнулася вона.

— Гаразд,— Матей облизнув губи.— Я про це пам’ятатиму.

Лейла рушила вглиб центрального тунелю.

Отже, вона має п’ять хвилин. До біса Федині нічні походеньки — зараз усе зміниться. І Яблонський побачить найзахопливіший у своєму житті ЗD-фільм.

Лейла потягнула на себе ляду і мало не зіштовхнулася з Федею, що ніби чекав на неї біля входу.

— Привіт,— всміхнулася дівчина.— Є розмова.

Хлопець відступив, пропускаючи її всередину. Блідо-жовта газова лампа слабко розсіювала темряву.

— Вибач, але на мене чекає фон Бауф,— з нарочитим наголосом мовив він.— Йому трохи легше, він підготував пропозиції з оборони. Тому, якщо ти не проти, ми могли б поговорити ввечері.

— Ні,— вона хитнула головою.— Увечері я заступаю на чергування. Я просто...

Федя підняв руку, щоб прибрати з очей пасмо волосся, і на його зап’ястку щось зблиснуло.

Годинник.

Клятий японський годинник.

Лейлине дихання збилося, за комір ніби сипнули снігу.

Він носить її годинник. Ще вчора його не було.

Тож усе правда. Яблонський не збрехав.

Лейлу занудило, перед очима все посиніло й розпливлося.

— Я хотіла подякувати тобі. Ти врятував мені життя.

Це не спрацює. Що за інтонація! Він же тобі не повірить!

Федине обличчя витягнулося, він не розумів, про що мова. Лейла змусила себе всміхнутися, намагаючись удати сумну ніжність.

От же покидьок. От мразота.

Лейла стиснула кулаки. Їй кортіло верещати, розбити цю дурну газову лампу об його голову, а потім, коли Федя впаде, з насолодою добивати ногами. В думках крутилося лише одне питання: «Де ти був сьогодні вночі?!»

Вона не може програти якійсь непоказній курці. Вона не може програти.

— Я була тоді в Ратуші,— видихнула Лейла, скромно опустивши погляд.— Якби ти не збив той дирижабль, я б загинула.

— А, ти про це... Отже, ти теж там була.

Теж?

Лейла підійшла до Феді й обійняла його.

— Я втомилася,— прошепотіла вона, притискаючись щокою до його грудей.— Я більше так не можу.

Федя на мить завмер, але потім заспокійливо погладив її по спині правицею. Ліва рука, на зап’ястку якої виблискував злощасний годинник, залишалася розслабленою зовсім близько від її руки. Лейла легко торкнулася його долоні.

— Я теж. Але доведеться потерпіти. Це очікування нападу гнітить.

— Це не тільки через війну. Все набагато складніше.

Вигнанка м’яко розстебнула застібку, непомітним рухом зняла годинник з Фединої руки і сховала до кишені.

— Лейло, побалакаймо пізніше, я справді...

І тут Лейла помітила крісло. Федя стояв усього за крок від нього.

Дівчина відхилилася і поклала руки на Федині плечі. В його очах майнула тінь недовіри, він примружився. Лейла потягнулася до його вуст і водночас зробила крок уперед.

Федя, не втримавши рівноваги, плюхнувся в крісло, й Лейла миттєво всілася на нього верхи.

— Ем-м... стій... Лейло! — Федя зніяковіло засміявся, намагаючись зупинити її.— Припини!

Вентиль за спиною рипнув. Лейла вп’ялася у Федині уста жадібним поцілунком. Хлопець схопив її за плечі й відірвав від себе, а тоді поглянув їй за спину.

О так. Матей зробив усе вчасно. Вигнанка повільно обернулася.

Джекі притулилася до люка. Її обличчя було біліше за молоко, вуста міцно стиснені. В кімнаті запала мертва тиша. Федя закляк, а тоді рвучко скинув Лейлу з себе і підскочив з крісла.

— Женю, от серйозно, це взагалі не те...

— Ні! — верескнула вона.— Ні!

Яка драма! Наче бразильський серіал!

Лейла розвалилася в кріслі, з насолодою спостерігаючи за виставою.

— Почекай, дай