Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Він почекав поки затриманих повели, потім сказав:

— Це ж його закидали в ліс? — я кивнула — То-то я дивлюся пика знайома. А де другий?

— Каже, що його з'їли, але не знаю, на скільки йому можна вірити. Його судити зможуть? А то можна відправити на Якуїн.

— Навіщо одразу на Якуїн, у нас після змін у судовій системі теж не кволі покарання, буде впахувати не гірше ніж на шахті. До того ж йому і його дужкам такі класні штуки вживлять, що вони просто фізично не зможуть підійти до жодної техніки.

— За те це їм не завадить говорити і підказати комусь іншому.

— Так, але мало ймовірно, що там, де вони будуть, буде кому підказувати. Там техніки в окрузі не буде. Усе, мені пора, бувай.

— Здивуюся вашим знайомим, такий розкид, — сказав Міраїл.

Посміхнулася і сказала:

— З Антоном познайомилася завдяки моєму нареченому, вони працюють разом.

— Вас не налякало те, ким він працює?

— У сенсі? Чому мене має налякати його робота?

— Ну про них вічно якісь жахи розповідають. Їх і катами називають — це ті, хто недолюблюють. А так вони ж із розвідки, потайливі хлопці.

— Ми познайомилися не на Афоні. І як на мене нормальні хлопці, веселі.

Піликнув телефон, подивилася повідомлення від короля.

«Відправив тобі кілька проектів. Подивися. Напишеш свою думку».

Роздрукувала в приймальні, взяла навушники до телефону і пішла шукати собі відокремлене місце, щоб почитати документи. Знайшла собі місце біля цеху зі збору кораблів. Тут можна сісти на містку і або милуватися складанням, або спокійно почитати. Щоправда довелося повернутися в приймальню і переодягнутися в джинси, а то штани шкода.

Незабаром до мене приєднався Міраїл. Було відчуття, що він наглядає за мною. Дала йому другий навушник музику послухати. Він усміхнувся і теж став слухати. Потім стала давати йому потримати документи, які прочитала. Знайшла один цікавий проект, тільки він тягне на благодійний. А не на прибуткове підприємство. Думаю Альфред буде радий, коли дізнається.

Мелодія змінилася і на екрані побачила обличчя Ігріха—3. Забрала швидко в Міраїла навушник і віддала йому документи.

— Ало, — відповіла йому.

— Здрастуй люба, — сказав він ласкаво, — уділи мені трохи часу. Дуже потрібна твоя допомога.

— У чому?

— Я знаю, ти добре володієш мовами. Допоможи синхронним перекладом. Серед своїх поки що знайду і привезуть, хто інгуїнську знає. А правитель Інгуїна загальною, як і нашою, надто кострубато спілкується, і фрази двозначні виходять.

— А як я вам допоможу?

— Я під'єднаю тебе через конференцію, ти будеш чути нас, мене будеш перекладати на Інгуїнську, його на Якуїнську. Зможеш?

— Так. Хвилинку.

Міраїл допоміг мені встати з містка.

— Віднеси документи в приймальню, я потім із ними продовжу. Готова.

Інгріх представив мене коротко як перекладача і дав хвилинку поспілкуватися, щоб я його послухала його промову і могла налаштуватися.

— Добрий день Ізабелла, — сказав підкреслено ввічливо Амашан.

— Добрий день.

— Ви звідки будете?

— Якщо ви про місце розташування, то Афон.

Почула його тихий сміх.

— Гаразд, давайте почнемо. Скажіть йому, що я готовий.

Сказала, і почали спілкування. Судячи з того, що почула вони, обговорювали одруження своїх дітей. Я пораділа, що до мене більше Інгріх свого сина сватати не буде. Хоча враховуючи, що їх у нього троє, то ще не факт. За пів години вони обговорили всі деталі.

— Ізабелл, а ви де? — почула я Інгріха.

— На роботі.

— А можете показати? — запитав Амашан.

— Ні, — сказала з посмішкою, — це військовий об'єкт.

— Інгріх, а вона взагалі хто?

— Ізабелла Норіх, — представилася я.

— Норіх, — задумався Амашан, — точно згадав. Ваша філія є в нас на планеті. Що там такого, що ви не можете показати? І на скільки я знаю, ваша компанія займається розробкою різної техніки для цивільних кораблів. Гаразд, ви ще прикупили завод зі складання цивільних кораблів.

— А тут купила ще військовий завод із військовими кораблями. Я ж не прошу показувати вас ваш завод зі збору кораблів.

Дійшла якраз до приймальні.

— Можу хіба що приймальню показати, — сказала з усмішкою.

Почула на тому боці смішки від двох чоловіків. Поставила робитися собі каву.

— Вам ще щось потрібно перекладати? А то мою роботу ніхто не скасовував.

— Я думав у тебе Антуан гендиректор, — сказав Інгріх.

— Так, і що з того.

— Ти можеш узагалі весь час удома сидіти.