Читати книгу - "Щит і меч"

Вайс підвівся, взяв сигарету. Підійшов до Генріха і, прикурюючи від його сигарети, допитливо глянув на нього.

Генріхове обличчя звела болісна гримаса.

— Тобі ж недобре, я знаю.

— Мені завжди недобре після випивки.

— Ні, не тому. — Почекав: — Ти мені віриш?

— Я тепер нікому не вірю, і собі теж.

Вайс знову ліг на свого кушетку.

— Про одне я хочу тебе запитати, Генріху, — пролунав його голос після тривалої мовчанки. — Як ти гадаєш, коли б твій батько повернувся на батьківщину, він став би на службу до наці?

І Генріх мовчки випив, човгаючи капцями, відійшов од серванта, ліг, вимкнув світло. Через деякий час знову зажурив і раптом голосно сказав:

— Ні.

І Вайс нічого не відповів, ніби не чув. І Генріх прислухався і повторив:

— Ні, батько не став би до них на службу. — Запитав: — Ти спиш, Йоганне?

Вайс знову не відповів… Зараз він почув найголовніше. Генріхова відповідь підбадьорила, надихнула його. Йому хотілося встати із своєї кушетки, підійти до Генріха, заговорити з ним нарешті відверто, розповісти правду про вбивство його батька. Але Йоганн стримався. Він хотів, щоб співучасть Віллі Шварцкопфа в цьому злочині не стала основним для Генріха при остаточному вирішенні своєї долі.

Удаючи, ніби спить, Вайс чув, як Генріх погасив сигарету об попільничку і налив у склянку води, щоб запити снотворне, як він ще довго крутився, поки його здолав тяжкий безтямний сон…

Зубов повернувся до Варшави лише через кілька днів. Він був збуджений, радісний. Дітей врятували і благополучно роздали польським сім'ям.

Зубов також повідомив Вайсові, що звільнення приречених до страти німецьких військовослужбовців не минуло безслідно. Гестапо і військова поліція заарештували чимало німецьких солдат: ті захоплено розповідали про зухвалий напад, хоча їм дуже суворо наказали мовчати про це.

Що ж до справи, дорученої Чижевському, то тут не так уже й просто. Виявляється, з поляками, яким пан Душкевич вказав на Генріха Шварцкопфа, зв'язаний англійський розвідник. Власне, за його ініціативою ця група і сформувалася повністю з патріотично настороєної польської інтелігенції. Вони ненавидять окупантів, але не мають досвіду конспірації і тим більше вміння боротися із зброєю в руках. Цей англійський розвідник відрекомендував себе як керівник групи і, одержавши від Чижевського матеріали, які свідчили, що пан Душкевич — провокатор і замислене ним убивство Генріха Шварцкопфа має провокаційний характер, приховав їх від поляків. І Чижевський поки що нічого по може вдіяти, бо група перемінила місця явок і зв'язок з нею втрачено.

Обміркувавши все це, Вайс і Зубов прийшли до висновку, що англійському агентові, очевидно, було спеціально доручено створити групу Опору з людей, які найменше пристосовані до збройної боротьби. Їхня загибель була б для поляків пересторогою, показала б безглуздість збройної боротьби з окупантами. До того ж гестапо мало б привід провести масові арешти серед польської інтелігенції, загнати у концтабори тисячі сімей чесних людей, що відмовилися служити в німців. Але і це ще не все. Буде організовано замах на племінника одного з найближчих сподвижників самого Гіммлера, і той, можливо, накаже застосувати гігантські каральні заходи проти поляків. А це, звичайно, імпонує Дітріхові. Він давно мріє продемонструвати боєздатність контр-розвідувального загону абверу в широко масштабній операції, про наслідки якої можна буде послати своє особисте донесення рейхсфюрерові.

Вайс знав, що англійський агент діяв з відома Дітріха, під контролем розвідки абверу. І, в усякому разі, можна було не сумніватися, що кандидатуру Генріха вказав Дітріх через Душкевича.

Порадившись із Зубовим, все зваживши, Вайс сказав, що саме Чижевському треба доручити турботу про безпеку Генріха. Що б там не було, Чижевському слід розшукати поляків, які входили в цю нечисленну групу, він знає їх в обличчя, і йому легше, ніж будь-кому іншому, відвернути замах.

Так і вирішили. Покінчивши з цією справою, Вайс запитав, що за люди ці звільнені німці.

Зубов пояснив, що він був у групі прикриття і ще не встиг ні з ким із них поговорити, але тепер обов'язково знайде час для бесіди.

— Як?

— Дуже просто, як з усіма іншими.

Вайс глянув у сіро-сині весело поблискуючі очі Зубова і не міг стримати усмішки. Поступаючись їхньому безтурботному блиску, він, замість того щоб суворо вичитати Зубову за зневагу до правил конспірації, запитав:

— Що ж, сядеш поруч і бесіду проведеш?

Розуміючи, що Йоганн не вдоволений його словами, Зубов ухилився од прямої відповіді.

— Операція була — суцільна винахідливість розуму, — хвалькувато пояснив він. — Нікого з гестапівців і пальцем не зачепили. Посадили замість в'язнів у фургон, замкнули, та й годі. Пташек сів за шофера, погнав іншою дорогою — прямо до залізничного переїзду. Дочекався поїзда. Ну, і порушив правила руху транспорту. А сам на велосипеді лише на ранок повернувся.

Вайс спокійно вислухав ці слова, які звучали ніби докір за те, що він прискіпується до дрібниць.

— Так, — сказав він твердо. — Виходить, операцію ти продумав, виконав і тепер ніби в розумовій відпустці?

— Відпочиваю, — згодився Зубов.

— Щоб на дрібниці провалитися?

Зубов зітхнув, сказав, жалібно кліпаючи повіками:

— Ти сказав: «Поговори», — ну, я і відповів: «Поговорю». А в тебе обличчя таке, ніби я в чомусь завинив!

— Та в тому завинив, що себе не бережеш! — І, не даючи змоги Зубову виправдатися, Йоганн наказав: — Ти цих німців у тодтівський будівельний загін прилаштував. Так от, є там у тебе Клаус Келер, надійний антифашист. Хай він з ними і проведе бесіду.

— Правильно! — з радістю погодився Зубов. — Він їх до кісток промацає.

— А хто мені розповість про цю бесіду?

— Та я ж! Келер мені розповість, а я тобі.

— Ні, — заперечив Вайс — Треба, щоб