Читати книгу - "Бляшаний барабан"

Після того, як він поклав тринадцятого до решти дванадцятьох, ми вирушили до чорного мерседеса, а прийшовши, побачили, що дружина Шму спить. Спершу на переднє сидіння сів Шму. Потім на заднє посідали Шолє й Клеп. Я теж мав сідати, але не сів, а сказав, що хочу ще трохи пройтися, а потім скористаюся трамваєм, нехай, мовляв, про мене не турбуються. Так вони й від'їхали до Дюсельдорфа без Оскара, який розважливо до машини не сів.

Я неквапно рушив пішки вслід за ними. Тільки йти мені довелося недалеко. Через дорожні роботи там зробили об'їзд. А об'їзд той вів повз гравійний кар'єр. А на дні того кар'єру, метрів на сім нижче від дороги, лежав догори колесами чорний мерседес.

Шляховики дістали з машини трьох покалічених і тіло мертвого Шму. «Швидка допомога» була вже в дорозі. Я спустився до кар'єру, понабиравши в черевики гравію, трохи подбав про покалічених, і хоч вони крізь біль і розпитували мене про шинкаря, не сказав їм, що той загинув. Застиглим і враженим поглядом дивився він у небо, на три чверті заслане хмарами. Газету з його денною здобиччю з машини викинуло. Я налічив дванадцять горобців, а тринадцятого знайти ніяк не міг і все шукав його, шукав навіть тоді, коли до кар'єру обережно з'їхала машина «швидкої допомоги».

Шинкарева дружина, Клеп і Шолє лише трохи покалічилися: синці, кілька переламаних ребер. Коли згодом я навідав Клепа в лікарні й почав розпитувати його про ту аварію, він розповів мені дивовижну історію.

Коли вони повільно об'їздили розбитою дорогою кар'єр, зненацька із живоплотів, кущів, фруктових дерев знялася ціла сотня, та де сотня — сотні горобців, вони з усіх боків обліпили мерседеса, бились у вітрову шибку, перелякали дружину Шму й самою лише горобиною силою спричинили аварію і смерть шинкаря.

Клепову розповідь можна сприймати всяко. Оскар поставився до неї скептично, тим більше, що, коли ховали Шму, на Південному кладовищі він налічив не більше горобців, аніж їх було кілька років тому, коли ще каменярем і гравером крутився там серед надгробків. Зате, простуючи в позиченому циліндрі у похоронній процесії за домовиною, на дев'ятій ділянці я побачив каменяра Корнефа, який з незнайомим мені помічником ставив діабазову стелу на могилі для двох. Коли домовину з шинкарем Шму проносили повз Корнефа на щойно закладену десяту ділянку, той, як і годиться на кладовищі, скинув кашкета, але мене не впізнав — мабуть, через циліндр — і тільки потер шию, з чого я зробив висновок, що чиряки там у нього саме визріли чи вже й перезріли.

Похорони! Мені довелося водити вас уже на стільки кладовищ, і якось я навіть сказав: усі похорони схожі один на одного. Тож не хочеться мені ще й розписувати тут, як ховали Шму, й про те, що пригадував Оскар на тому похороні. Шму ліг у землю, як і годиться, нічого такого незвичайного тоді не сталося. А втім, не приховуватиму: після похорону — люди там поводилися невимушено, позаяк вдова лежала в лікарні, — до мене підійшов чоловік, що відрекомендувався доктором Дьошем.

Той Дьош керував однією концертною агенцією. Тільки належала вона не йому. Крім того, доктор Дьош назвався колишнім відвідувачем «Цибульного погрібця». Сам я ніколи його там не бачив. Але він був у шинку того вечора, коли я обернув гостей Шму на белькотливих, щасливих малюків. Та й сам Дьош, як він довірчо мені зізнався, під впливом мого барабана повернувся до радісних часів дитинства, а тепер вирішив і мене, й мій, як він висловився, «крутий номер» подати на високому рівні. Він, мовляв, має повноваження запропонувати мені угоду — угоду просто приголомшливу, і я можу підписати її хоч би й зараз. Перед крематорієм, де Пришелепко Лео — у Дюсельдорфі він звався Вілєм Слинько — в білих рукавичках очікував на жалобну процесію, доктор Дьош дістав папір, який за нечуваний гонорар зобов'язував мене в ролі «Оскара-барабанщика» виступати у великих залах із сольними концертами — сам на сцені, перед двома-трьома тисячами слухачів... Я не схотів підписувати угоду відразу, і Дьош був страшенно розчарований. Я послався на смерть Шму, сказав, що за життя цей чоловік був мені дуже близький і тепер я не можу отак ні сіло ні впало, просто на кладовищі вибирати собі нового роботодавця; мовляв, цю пропозицію я маю ще обміркувати, може, спершу кудись проїдуся, а вже тоді розшукаю його, пана доктора Дьоша, і, якщо нічого не зміниться, підпишу те, що він називає трудовою угодою.

Хоч угоди я на кладовищі й не підписав, Оскар, з огляду на своє непевне фінансове становище, все ж таки змушений був узяти й сховати до кишені аванс, що його той доктор Дьош разом із візиткою тактовно запропонував у конверті на стоянці перед кладовищем, де він припаркував машину.

Я й справді проїхався і навіть знайшов собі супутника. Власне, я поїхав би ліпше з Клепом, але той лежав, і йому не можна було сміятись, позаяк він зламав собі четверо ребер. Залюбки я взяв би в дорогу й Марію. Літні канікули ще не скінчилися, тож ми з нею могли б прихопити з собою й Куртика. Але вона все ще водилася зі своїм шефом, отим Штенцелєм, який казав Куртикові, щоб той називав його «тато Штенцель».

Одне слово, поїхав я з художником Ланкесом. Ви знаєте його як обер-єфрейтора Ланкеса, а також як тимчасового нареченого музи Ули. З авансом та ощадною книжкою в кишені я вирушив до художника Ланкеса в його майстерню на Зітардерштрасе, сподіваючись застати там колишню свою колегу Улу, бо подорожувати мав намір саме з Музою.

Улу в художника я й застав. Як дівчина зізналася мені просто на порозі, з Ланкесом вони заручилися вже два тижні тому. А з Гансиком Краґесом терпець їй, мовляв, урвався, заручини довелося розірвати. До речі, чи знаю я Гансика Краґеса?

Останнього Улиного нареченого Оскар не знав, через це дуже пошкодував, а потім зробив свою щедру пропозицію щодо поїздки. Та не встигла Ула дати згоду, як нагодився Ланкес і сам набився Оскарові в супутники, а Музу, довгоногу Музу почастував ляпасами за те, що не хотіла сидіти вдома, і вона розплакалась.

Але чому ж нічого не сказав Оскар? Чому він, коли вже зібрався був їхати з Музою, не став на її бік? Хоч якою чудовною уявлялася мені подорож із такою стрункою, вкритою білявим пушком Улою, надто близьке спільне життя з Музою мене все ж