Читати книгу - "Улісс"

РЯДОВИЙ КАРР (люто карбуючи слова): Зараз я його укладу, в йобаного христа душу! Скручу йобаному байстрюку його блядську пустопорожню довбешку!

БЕЗЗУБА БАБУСЯ (тицяє Стівенові в руку кинджала). Усунь його, acushla[399]. О 8.35 ранку ти будеш на небі{839}, а Ірландія стане вільна. (Молиться.) О Боже милосердний, прийми його!

БЛУМ (кидаючись до Лінча): Чи не могли б ви забрати його звідси?

ЛІНЧ: Він любитель діалектики, універсальної мови. Кітті! (Блумові.) Це ви заберіть його. Бо мене він не послухає.

Тягне Кітті геть.

СТІВЕН (показуючи на нього): Exit Judas. Et laqueo se suspendit[400].

БЛУМ (кидаючись до Стівена): Ходімо звідси негайно, бо гірше буде. Ось ваш ціпок.

СТІВЕН: Ціпок? Ні. Розум. Цей бенкет чистого розуму{840}.

СІССІ КЕФФРІ (тягнучи рядового Kappa): Ходімо, бо ти ж як чіп. Він мене образив, ну та я йому прощаю. (Кричить йому на вухо.) Прощаю йому, що він мене образив!

БЛУМ (через Стівенове плече): Так-так, ідіть. Ви ж бачите, він неспроможний.

РЯДОВИЙ КАРР (виривається): А зараз я його таки вбражу.

Кидається з кулаками на Стівена, б’є в обличчя. Приголомшений Стівен хитається, падає. Він лежить горілиць, його капелюх відкотився до стіни. Блум іде й бере капелюха.

МАЙОР ТВІДІ (гучно): Карабін на ремінь! Припинити вогонь! Честь від-дав!

ПРИБЛУДНИЙ ПЕС (люто підгавкуючи): Ав-ав-ав-ав-ав!

ЮРБА: Дай йому встати! Не бий лежачого! Хай оддишеться. Хто його? Та солдат умегелив. Він професор. А дуже його? Не чіпай! Він без тями.

Приблудний пес нюшкує довкола юрби, гучно гавкаючи.

СТАРА КАРГА: І по якому ж то праву він, чирвоний мундєр, ударив джинтильмена, сам бувши під мухою? Хай би вони всі туди забиралися та з бурами воювалися!

ЗВІДНИЦЯ: Ви тільки гляньте, хто тут розкомандувався! То що, солдатові вже й з дівчиною не можна погуляти? А той зразу в кущі, то й по пиці дістав.

Вчепилися одна одній у коси, дряпаються, плюються.

ПРИБЛУДНИЙ ПЕС (гавкає): Ав-ав-ав-ав-ав!

БЛУМ (відпихає юрбу, кричить): Відійдіть, назад!

РЯДОВИЙ КОМПТОН (відтягуючи товариша): Гей, Гаррі, вшиваємось! Копи!

Двоє рослявих патрульних у каптурах заходять у юрбу.

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Що тут діється?

РЯДОВИЙ КОМПТОН: Ми йшли з цією дамою, а він ну ображати нас, напав на мого приятеля. (Пес гавкає.) Та заберіть цього гавкуна, хто хазяїн, туди його в кров?

СІССІ КЕФФРІ (з надією): Що, в нього кров пішла?

ЧОЛОВІК (підводиться з колін): Та ні. Зомлів просто. Не страшно. Хутко й оклигає.

БЛУМ (гостро зиркнувши на чоловіка): Лишіть його на мене. Я легко зможу…

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: А ви хто такий? Ви його знаєте?

РЯДОВИЙ КАРР (нетвердою ходою суне до патрульного): Він образив мою даму.

БЛУМ (обурено): Та ви ж його вдарили без хоч би якого приводу. Я свідок. Констеблю, запишіть номер його частини.

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Прошу не повчати мене, як мені виконувати службові обов’язки.

РЯДОВИЙ КОМПТОН (тягне товариша): Гей, Гаррі, вшиваймось! А то Беннет засадить тебе на губу.

РЯДОВИЙ КАРР (упирається, хитаючись): Хрес сятий побий того йобаного Беннета! Гімно блідосраке, ось хто він такий. Засранець із засранців!

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (дістаючи блокнота): Як його прізвище?

БЛУМ (виглядаючи щось понад юрбою): Он там я бачу кеб. Якби ви мені трохи допомогли, сержанте…

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Прізвище, адреса.

Посеред збіговиська з’являється Корні Келлегер — із крепом на капелюсі й жалобним вінком у руці.

БЛУМ (зрадівши): О, саме той, хто треба! (Пошепки повідомляє прибульцеві.) Саймона Дедала син. От коли б ви спрямували полісменів, щоб розігнали цих роззявляк?

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Моє шанування, містере Келлегере.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (патрульному, значущо приплющивши око): Тут нічого страшного. Я його знаю. Виграв дещицю на перегонах. Золотий кубок. Розженете цих? (Сміється.) Дам по двадцять на брата. Розумієте, до чого я?..

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (обертаючись до юрби): І на що ви тут роти пороззявляли? Ану розходьтесь!

Збіговисько помалу, буркочучи, розходиться провулком.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Полишіть це на мене, сержанте. Так воно буде найліпше. (Посміюється, хитаючи головою.) Ми й самі, бувало, доходили до такого — чи й до гіршого. Ге ж? Чи не так?

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (сміється): Та чого ж, бувало.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (злегка підштовхуючи ліктем другого патрульного): І замнемо це діло. (Наспівує, киваючи в такт.) Із моїм трімтімтім… Тямите?

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ (здогадливо): Авжеж, і з нами траплялося.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР (підморгуючи): Хлопці-молодці. А в мене тут таратайка.

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Все гаразд, пане Келлегере. Добраніч.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Я подбаю про нього.

БЛУМ (прощається за руку з патрульними). Дякую вам, панове, дуже дякую. (Довірчо стишуючи голос.) Нам не хочеться розголосу, розумієте. Батько у нього відомий чоловік, усіма шанований громадянин. Тут просто невеличкий грішок молодости, ви ж розумієте.

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Авжеж, розумію, сер.

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Усе гаразд, сер.

ПЕРШИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Це коли є тілесні ушкодження, тоді я зобов’язаний доповідати.

БЛУМ (згідливо киває головою): Атож. Цілком правильно. Прямий ваш службовий обов’язок.

ДРУГИЙ ПАТРУЛЬНИЙ: Обов’язок це обов’язок, сер.

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР: Надобраніч, хлопці.

ПАТРУЛЬНІ (разом віддають честь): Добраніч, джентльмени.

Ідуть геть важкою, повільною ходою.

БЛУМ (зводить дух): Фу, це просто провидіння, що ви з’явилися. То ви з візником?..

КОРНІ КЕЛЛЕГЕР