Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Надходить друга 12–а година, а ми не маємо ані одної поважної, великої наукової праці про МАЙБУТНЄ України. Жуємо і пережовуємо минуле і варимося в соці сучасного животіння. КОНКРЕТНИХ проектів, ОФОРМЛЕНИХ конкретних думок про МАЙБУТНЄ, про політичний, економічний, соціяльний устрій України, про перші заходи по її звільненні — годі знайти в нашій емігрантській літературі. Брошурок типу І. Сагайди («Великі питання») не вистачить. Великих слів, великих загальників — не вистачить. Чи не будуть такі самі наслідки, як у 1917 році? Чи знову будемо о 12–ій годині з порожньою головою?

Крайній уже час націоналістам перейти від загальників до конкретного їх оформлення.

«Тим націоналістам, які тримаються здалека від конкретних проблем реального життя, загрожує небезпека впасти в порожнє фразерство» (Д. Донцов. «Проблема поколінь» // ЛНБ. VII.1928).

«Соціяльно, економічно, культурно і політично Україна має бути САМА СОБОЮ, а не частиною чогось — це і є вся програма націоналізму. Щоб не було над мазепинським барроко чужих «цибуль»; щоб не було «абщіни» на вільній селянській землі; щоб не було «байстрюків Єкатєріни» на нашій землі; щоб продукт нашої праці, щоб наше збіжжя було наше, а не чуже; щоб наша земля була наша, а не московська (Крим, Кубанщина, північна Чернігівщина, Донщина, Ставропільщина, Басарабщина. — П. Ш.) і не жидівська чи якась інша; щоб ніхто не міг накидувати нам ідеалів татарської державности; щоб чужа індустрія не розкрадала наших багатств, щоб не пила крови нашого народу; щоб нас, «отих потоптаних рабів», не посилали вмирати для слави і величі «общева атєчєства»; щоб чужий месія не встеляв свій тріюмфальний шлях нашими кістками, кров’ю і нервами; щоб ми шукали свою мудрість не в «статтях» і чужих книжках, а ЛИШЕ В СОБІ — у своїй нації. Ось як реально виглядає містичний «голос крови» українського націоналізму (Д. Донцов. «Наша доба і література»).

XXXIV

ТВОРЧИЙ ДУХ УКРАЇНИ

Дух животворить.

Г. Сковорода

Чому кожний з нас, що добре знає мову, не може складати віршів, не може бути поетом? Чому з тисяч абсольвентів музичних консерваторій лише кількасот стають композиторами; з мільйонів абсольвентів університетів — лише кількадесят великих письменників; з тисяч генералів — лише кілька великих полководців; з мільйонів державних урядовців — лише кілька великих державних мужів; з тисяч вчених — лише кілька великих науковців? І чому, навпаки, маємо поетів, письменників, композиторів, великих державних мужів, великих полководців, великих винахідників, які вийшли з простого народу, часом з найнижчої верстви суспільства, дуже часто без освіти, без грошей, без допомоги?

Відповідь на це є лише одна. Всі ґеніяльні люди мали щось таке, чого не має звичайна людина; щось таке, чого не можна навчитися; щось таке, чого не можна зміряти, зважити, бачити; щось невидиме, якийсь дух. Так! Вони мали дух. ТВОРЧИЙ ДУХ.

Чому ж інші не мали? Чей же всі люди рівні, — кажуть визнавці матеріялістичного світогляду, що не визнають жодних духів. Відповідь визнавців ідеалістичного світогляду: Творець всього живого встановив закон нерівности у всій природі, призначаючи кожному сотворінню специфічну роль і завдання. Закон, — вже говорилося, — наймудріший і найсправедливіший. Український націоналізм, будучи світоглядом ідеалістичний, визнає лише закони Божі і тому на повище питання відповідає: Творчий Дух людини чи нації є божественним даром Духа Святого, Всемогучого Бога, Творця всього всесвіту, нашої планети з усім життям, що на ній, включно з людиною та її здібностями. Божественна Премудрість знає призначення всього всесвіту і кожної комашинки в ньому, такої, як людина; знає, кого наділити Своєю Божественною Волею частинкою Святого Творчого Духа.

Всемогучий Творець наділяє частинкою Свого Святого Духа людей і нації, але також і карає їх, коли вони той Дух Святий зневажають і забувають, коли йдуть поклонитися духові зла — дияволові. Це ми й бачимо в історії людства та його культури.

В історії світової культури було кілька діб великого піднесення культури і великих занепадів (див.: P. Sorokin. «Social and Cultural Dynamics»). У кожній з тих діб бачимо, що піднесення було завжди тоді, коли нарід жив ідеями та ідеалами, ближчими до неба, до Бога, і навпаки — доби упадку завжди були тоді, коли нація віддавалась ідеям, ідеалам, ближчим до Мамони. Завжди, коли нація забувала за духові ідеали, забувала за душу людини, забувала за Бога, а приймала худоб’ячі ідеали, культ шлунку, кланялася золотій Мамоні, — завжди приходив занепад культури. Коли від ідеалістичного світогляду, від віри в Бога та в його закони переходили до матеріялістичного світогляду, до віри в диявола та в його закони, тоді заламлювалася, падала мораль, падала віра в Найвищу Справедливість і віра в покарання Нею; приходила загальна духова криза всієї нації, і — як логічний наслідок — приходила загальна катастрофа, часто фізична смерть нації, а щонайменше втрата свободи національної й особистої — втрата своєї держави (див.: P. Sorokin. Там само).

Не зупиняючись на добах піднесення і упадків культур та держав старовинного світу (Єгипту, Персії, Індії, Еллади), згадаймо про найбільш нам знану пізнішу історію Риму. Самі римляни висловили свою історію в короткому, але цілком вичерпному виразі: «Корились ми богам — і нам корився світ». Істинно так! Перестали коритися богам, с. т. вищим моральним законам, — обернулися на італійців, у яких і героїчні зусилля Б. Муссоліні не могли викликати ані тіні старих римлян (крім театральних жестів).

Нині знову стоїть людство на найнижчому поземі тої похилої площі, по якій почало спускатися вділ у XIX ст. з відродженням матеріялістичного світогляду. І знову стоїть людство перед катастрофою, перед фізичним винищенням себе самого. Очевидно, по цій катастрофі знову прийде доба відродження, віри в Бога — доба ідеалістичного світогляду, а з нею і чергове піднесення культури, а осягнувши вершка розвитку, мабуть, знову стане на похилу дошку занепаду з приходом нового матеріялістичного світогляду. З долини вгору; згори в діл і знову вгору. Кілька разів вже переживало людство ці цикли волею Вседержителя.

І це не припадково, а навпаки — цілком природньо, закономірно і логічно, що з усіх народів світу саме москвини ведуть уперед диявольські сили руїни. З поперед сказаного знаємо, що москвини від передісторичних часів (прамосквини) і аж до сьогодні були і є найбільш безбожницьким народом у світі. Народом, що боготворив, обожнював «лєшава» (чорта) не лише по глухих своїх селах та в фольклорі, але також і своїй літературі, духовних академіях, університетах, адміністраціях. Нарід, який з молоком