Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

цієї армії збільшують собівартість продукції в такій мірі, що зисків з підприємств і рільництва фактично нема. Але економічна монополія і політична диктатура дає необмежену можливість збільшити ціни на продукти і зменшити платню робітникам і селянам, с. т. нещадний визиск широких народник мас. І визиск далеко жорстокіший, ніж найгірший капіталістичний, бо в капіталістичних країнах робітництво має можливість боротися проти визиску страйками, організацією своїх професійних союзів, крім того, симпатії суспільства на їх боці, і тому уряд виступає як арбітр, суддя. За умов диктатури ніяких подібних можливостей робітництво не має. А державна планова економіка можлива лише за умов диктаторських, бо ж людська натура добровільно не дасть себе ґвалтувати.

Такий визиск можуть здійснити лише люди жорстокі, безпринципні, без жодного сумління. Яких людей бере до уряду диктатура, ми сказали. А щоб ті люди слухняно виконували плани, накази, уряд мусить притягнути їх симпатії на свій бік — мусить їм добре заплатити. Уряд мусить дати тій величезній армії бюрократів, погоничів, жандармів, виказників привілейоване становище в державі. Мусить давати їм всілякі економічні і соціяльні нагороди. Ці надплати бюрократам, панівній верстві покриваються з недоплат робітникам.

Таким чином, життя повертається назад до всього того, що планова економіка мала б ніби своєю метою знищити. Повертається до найгіршої форми капіталізму — капіталізму МОНОПОЛЬНОГО.

Наші несоціялістичні прихильники удержавлень, економічних планувань запевняють нас, що коли вони будуть удержавлювати та планувати, то до таких трагічних наслідків не прийде, бо вони не думають те все робити насильством, терором, диктатурою. А крім того, — кажуть вони, — москвини обернули всю економіку на воєнні цілі, занедбуючи потреби населення, а за несоціялістичного планування буде навпаки — на воєнні цілі економіка цілком не буде робити. Це така самісінька дитяча утопія, як і соціялістів 1917 року, які демобілізували армію, бо «війн більше не буде».

1) Наші несоціялістинні плановики будуть примушені самим життям робити «гармати», бо «царство Боже на землі» будуть виглядати довгенько і наші праправнуки.

2) Удержавлення, економічне планування не може бути не централізованим. Децентралізація планування — це ніяке планування. А централізоване не може провадитися без великого бюрократичного апарату, який збільшує кошти продукції. Без політичної диктатури не можуть піднести цін ані зменшити платню робітникам, бо

3) Удержавлення та планова економіка не може бути нетоталітарна. Якщо частина економіки буде вільною, с. т. буде існувати приватна ініціятива і вільна конкуренція, то вони за короткий час поставлять на коліна удержавлену промисловість (рільництво). Бо ж приватна ініціятива, вільна конкуренція і державна планова економіка — це огонь і вода. Або вода загасить огонь, або вогонь висушить воду. Найменшого компромісу між ними не може бути, бо ж компроміс можливий лише між противниками, які мають щось спільного, і то компроміс у другорядних розходженнях, у методах, техніці, часі, а ніколи компроміс самих засад. Монархіст–самостійник і соціяліст–самостійник можуть погодитися на спільного кандидата ліберала–самостійника, але між самостійником і ворогом самостійности компроміс неможливий.

Державна бюрократична індустрія може витримати конкуренцію з приватною ініціятивою лише з допомогою політичної державної сили, с. т. ставши на шлях СССР. Несоціялістичні плановики стануть перед дилемою: або поразка удержавленої економіки, або шлях СССР. Компроміс між волею і неволею (обмежена воля) — явище кон’юнктурне, тимчасове, нетривке.

Якими засобами несоціялістичні плановики сподіваються перебороти природні інстинкти людини, зокрема, інстинкт приватної власности (особливо сильний в українців)? Не терором, — кажуть вони, — переконуванням. Наївна утопія. Соціялісти також сподівалися переконати і, справді, розпучливо переконували на початках, а перейшли до терору, бо самим життям примушені були перейти до терору. Людські споконвічні інстинкти не хотіли добровільно помирати. Іншого, ніж терор, засобу нема. Навіть перевиховання від колиски не могло вбити природніх інстинктів людини. Не могло і ніколи не вбє, бо Творець життя заховав їх глибоко в ґенах крови людини; вони спадкові і тому незнищимі.

Доброю ілюстрацією є така спроба. Перед 1–ю світовою війною велика група московських (та й малоросійських) інтеліґентів–толстовців заклали на чорноморському побережжі комунальну колонію «Крініца». Цих людей не треба було переконувати, бо вже були переконаними противниками ідей приватної власности. Це були інтелігентні, ідейні, чесні люди. Колонія існувала п’ять років. Вмерла природньою смертю — перемогли людські інстинкти (в інтелігентів!). Ця спроба коштувала кількадесят тисяч рублів кількадесятьох людей, але спроби несоціялістичних плановиків можуть коштувати дальшого ожебрачення мільйонів (Про планову державну економіку див.: F. Hayek. «The Road to Serfdom»).

Для українського націоналізму єдино міродайними є закони, що їх встановив Творець всього життя. А ті закони віддзеркалює світогляд та культура нашого народу. На світогляді і на культурі свого народу, а не на будь–чому іншому, ґрунтується весь український націоналізм. Закон конкуренції є законом Творця і відповідає повністю світоглядові українського народу, який не визнає «дурної, рівної рівности», а навпаки — визнає принцип гієрархії, право більшої нагороди за ліпшу працю. Український нарід має надзвичайну, вроджену здібність до самоорганізації і самоуправи. Він надзвичайно цінує і розуміє творчу силу свободи. Отже, бачимо дещо спорідненого з тим, що є в житті Америки (північної) і можемо дещо позичити з її життєвого досвіду.

Українська промисловість може чимало позичити з досвіду американської: ніяких удержавлень, ніяких монополій (в Америці трести заборонені законом). Вільна, але етично й економічно здорова конкуренція окремих приватних підприємств, які мають бути власністю тих людей, що в них працюють. Принцип конкуренції мусить охоплювати і кооперативні підприємства, інакше вони обернуться на такі, як тепер в CCCР.

Ніяких «Держпланів», але на його місце центральний, координаційний, інформаційний, дослідний, дорадчий, ніколи примусовий центр (чи краєві центри), створений і керований самою індустрією, а не державою — для усунення головних хиб класичної капіталістичної системи. Лише ті підприємства, що своїм єством не дають зиску, як, напр., пошта, шпиталі, школи, бруковані шляхи, наукові установи, сиротинці, забезпечення від нещасних випадків і т. п., можуть бути в руках держави, але й вони мусять бути обов’язково керовані місцевою, вибраною адміністрацією чи в руках місцевих громадських організацій. ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНА САМОУПРАВА має бути основою української держави.

І стала, безнастанна систематична селекція найздібніших для даної ділянки провідників і виконавців. Стале, безпереривне поліпшення «ефішенсі» — справности всіх і всього. Так і лише так доженемо Америку, з її найвищим у світі економічним рівнем життя всієї нації. Це в царині економічній. Про царину духову буде мова далі.

Але мусимо, зрештою, зрозуміти, що «пізних Іванів» б’ють. Епохальний 1917 рік ми зустріли з порожніми головами. Основу нації — її мову почали впорядковувати аж по 12–ій годині. Наслідки: вже 40 років пройшло від 1917 року, а ми