Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 4"

— Ви забили цього самця з тієї гаківниці, що носите під пахвою? — запитав він у південця.

Той зневажливо глянув на містера Джона.

— Ні, — сказав він. — Я забив цього самця біля центральної дороги у Вайомінгу з вінчестера калібру 45–70.

— Озброєні ви порядно, еге ж? — запитав містер Джон. Він глянув униз під прилавок. — І ноги маєте нівроку. Невже вам потрібна така велика гармата, коли ви ходите полювати на дітей?

— Про яких це ви «дітей» торочите? — запитав південець. Він влучив точно.

— Я маю на увазі хлопця, якого ви шукаєте.

— Ви сказали «дітей», — промовив південець.

Містер Джон зайшов за прилавок. Так буде безпечніше.

— А ти, Евансе, з чим полюєш на хлопця, який двічі відлупцював твого сина? Ти, мабуть, також закувався в панцир, бо хлопець і тебе може відлупцювати.

— А ти приведи його, і ми перевіримо, — відповів Еванс.

— Ви сказали «дітей», містере Джексон, — правив своєї південець. — Що змусило вас так сказати?

— Твій вигляд, ти, недоноску, — відповів містер Джон. — Ти, кривоногий виродку.

— Чому ж ви не вийдете з-за свого прилавка, якщо вирішили говорити з нами в такому тоні? — мовив південець.

— Ви розмовляєте з поштмейстером Сполучених Штатів, — сказав містер Джон. — Ми балакаємо без свідків, за винятком Еванса — Смердючої Пики. Я гадаю, ви знаєте, чому його прозивають Смердюча Пика. Можете самі докумекати. Ви ж детектив.

Тепер він був задоволений. Йому вдалося відбити атаку, і він почував себе так, як колись у молоді роки, поки ще не заробляв на життя тим, що здавав ліжка й годував приїжджих. Тих, які милувались озером, гойдаючись у неоковирних дерев'яних кріслах на веранді його готелю.

— Слухай-но, Кривоногий, я тебе дуже добре пригадую. А ти мене пам'ятаєш, Кривоніжко?

Південець дивився на нього, але впізнати не міг.

— Згадай Шайенн, той день, коли повісили Тома Горна, — вів далі містер Джон. — Ти був одним із тих, хто годував його обіцянками від синдикату. Тепер пригадуєш? Він тримав трактир на Медсін-Боу, а ти працював на тих, хто віддав його Томові. Ось чому ти докотився до таких справ, як оце тепер. Ну що, згадав?

— Коли ти повернувся сюди?

— Через два роки після того, як Тома повісили.

— А хай мені чорт.

— Пригадуєш, я дав тобі це ікло, коли ми вибирались із Грейбула?

— Певно. Послухай, Джіме, я мушу спіймати цього хлопчиська.

— Мене звуть Джон, — сказав містер Джон. — Джон Пакард. Ходи-но сюди і трохи випий. Ти хочеш ближче пізнати цього типа? Його звуть Еванс — Огидна Пика. Ми називали його просто Смердюча Пика. Я трохи змінив ім'я з ввічливості.

— Містере Джон, — сказав містер Еванс. — Чому ви не хочете бути лояльним і посприяти нам?

— Я ж тільки змінив твоє ім'я, правда? — спитав містер Джон. — А якого саме сприяння ви, хлопці, од мене хочете?

В комірчині містер Джон узяв пляшку з нижньої полиці в кутку й подав її південцю.

— Ковтни трохи, Кривоніжко, — сказав він. — У тебе такий вигляд, наче ти цього тільки й ждеш.

Вони випили, і містер Джон запитав:

— Чому ви ганяєтесь за цим хлопцем?

— Він порушив закон про полювання, — відповів південець.

— А точніше?

— Дванадцятого числа минулого місяця він убив оленя.

— Щоб оце двоє чоловіків з рушницями ловили хлопця, бо вій дванадцятого числа минулого місяця убив оленя! — сказав містер Джон.

— Були й інші порушення.

— Але доказ у вас тільки один.

— Схоже, що так.

— Ну й що ж то були за порушення?

— Та всякі.

— Проте доказів у вас катма.

— Я так не казав, — мовив Еванс. — Але цей доказ ми таки маємо.

— Отже, дванадцятого числа.

— Так, — відповів Еванс.

— Чому б тобі не задати кілька питань, замість відповідати на них? — звернувся південець до свого напарника.

Містер Джон засміявся.

— Облиш його, Кривоніжко, — сказав він. — Аж любо глянути, як працює цей могутній розум.

— Ви добре знаєте цього хлопця? — спитав південець.

— Непогано.

— Маєте з ним якісь справи?

— Деколи він купує в мене харчі. Платить готівкою.

— А ви не можете хоч приблизно сказати, куди він подався?

— У нього родичі в Оклахомі.

— Коли ви востаннє бачилися з ним? — спитав Еванс.

— Годі, Евансе, — сказав південець. — Ти тільки марно гаєш час. Дякую за віскі, Джіме.

— Я Джон, — промовив містер Джон. — А тебе як звуть, Кривоніжко?

— Портер. Генрі Джей Портер.

— Ти не будеш стріляти в того хлопця, Кривоніжко.

— Я збираюсь його спіймати.

— Ти завжди був кровожерним виродком.

— Ходімо, Евансе, — мовив південець. — Ми тут тільки гаємо час.

— Гляди ж не стріляй у хлопця, чуєш, — дуже тихо мовив містер Джон.

— Чую, — відповів південець.

Обидва чоловіки вийшли з крамниці, відв'язали коней і сіли на візка. Містер Джон дивився їм услід. Еванс правив кіньми, а південець щось йому казав.

«Генрі Джей Портер, — думав містер Джон. — Єдине його ім'я, котре я можу пригадати, це Кривоніжка. Він мав такі великі ноги, що мусив замовляти собі черевики в шевця. Його прозвали Кривоногим. Потім Кривоніжкою. Це його сліди були коло джерела, де застрелили того хлопця, Нестера, через якого повісили Тома. Кривоніжка. Кривоніжка, а далі як? Може, я ніколи й не знав. Кривоногий Кривоніжка. Кривоногий Портер? Ні, це був не Портер».

— Я дуже шкодую, що так вийшло з кошиками, місіс Тейбшоу, — сказав він уголос. — Зараз уже надто пізно, й на них нема попиту. Але якщо у вас стане терпіння віднести їх до готелю, там ви їх продасте.

— Купіть ви, а в готелі перепродайте, — запропонувала місіс Тейбшоу.

— Ні. У вас їх розкуплять швидше, — сказав містер Джон. — Ви симпатична жіночка.

— Була колись, — відповіла місіс Тейбшоу.

— Сузі, я хочу з тобою порозмовляти! — І містер Джон вийшов з дівчиною до комірчини. — Розкажи мені геть усе з самого початку.

— Я вже вам розповіла. Вони приїхали по Нікі й чекали, коли він повернеться додому. Його найменша сестричка повідомила Нікі, що на нього чекають. Коли вони п'яні позасинали, він забрав свої речі і втік. Харчів йому стане на добрих два тижні, в нього є рушниця, і Мала теж пішла з ним.

— Чому?

— Не знаю, містере Джон. Я думаю, вона хоче пильнувати, щоб він не зробив якоїсь дурниці. Ви ж знаєте, який він запальний.

— Ти мешкаєш біля Евансів. Як на твою думку, йому добре відомі ті місця, де буває Нік?

— Відомі всі, але чи добре, я не знаю.

— А куди вони пішли, як ти гадаєш?

— Важко сказати, містере Джон.