Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Поки я витиралася, мені на очі потрапив шматок джинсової тканини, що виглядав з-за пральної машинки. Я припустила, що дівчата принесли забагато речей і щось випало з корзини для білизни. Вийшовши з душової кабінки, я одразу потяглася за річчю. Яке ж було моє здивування, коли це «щось» виявилося джинсовими шортами, які я одягала останній раз ще на пляжі. Власне, у них я виїжджала того восьмого дня.

Замотавшись у рушник і взявши шорти, я попрямувала до себе. Піднявшись на другий поверх, я звернула увагу, що двері до кімнат подруг зачинені. Звісно, ​​після нашої розмови кожній було про що подумати.

Увійшовши до себе, я, не дивлячись, кинула шорти на ліжко, але вони впали, через що довелося повернутись, щоб підняти їх. Останні дні я не ходила в клуб із Джесс, а щоб прогнати погані думки, постійно наводила порядок у кімнаті, тому розкидані речі дратували як ніколи раніше. Нахилившись до тих безглуздих шортів, я помітила згорнутий аркуш паперу. Щойно я взяла його в руки, серце забилося швидше, а всередині з'явилася тривога.

— Як я могла забути? — прошепотіла я, бігаючи очима по змісту записки.