Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 207 208 209 ... 264
Перейти на сторінку:
Ти не знайдеш те, що шукаєш там. Кулон у Бранда.

— Я вже почав це підозрювати.

— Ми маємо його спинити. Не знаю, чи багато ти знаєш...

— Тепер уже гадки не маю, — відказав я, — але в мене під контролем Лабіринт в Амбері та Ребмі, їх охороняють. Джерард щойно повідомив, що Бранд з'явився в Амбері, але його сполохали.

Вона кивнула мініатюрною голівкою. Її руде волосся було зачесане абияк. Та й увесь її вигляд свідчив про втому.

— Я знаю про це, — відказала вона. — Бо стежу за ним. Але ти забув про іншу ймовірність.

— Ні, — відказав я. — За моїми підрахунками, Tip-на Ноґт ще недоступний....

— Я не про нього. Він рушив до первинного Лабіринту.

— Щоб налаштувати Камінь?

— У першу чергу, так, — відказала вона.

— Але блукаючи ним, він буде змушений пройти крізь зруйновану частину. Гадаю, це більш ніж складно.

— Тож ти в курсі про це, — зауважила вона. — Добре. Це зекономить час. Темна ділянка не завдасть йому такої ж шкоди, як будь-кому з нас. З темрявою він домовився. Зараз ми маємо спинити його.

— Знаєш туди якісь шляхи навпростець?

— Так. Іди до мене, я тебе туди відведу.

— Хвилинку. Хочу забрати Барабана.

— Навіщо?

— Гадки не маю. Але саме тому й хочу забрати.

— Чудово. Тоді забери мене до себе. Звідти вирушити так само просто, як і звідси.

Я простягнув руку і за мить уже тримав її долоню. Вона ступила вперед.

— Господи! — Білл відсахнувся назад. — А я вже сумнівався у твоєму психічному здоров'ї, Карле. А тепер переймаюся за своє. Вона... вона одна з людей на картах, так?

— Так. Білле, це моя сестра Фіона. Фіоно, це Білл Рот, дуже хороший друг.

Фі простягнула руку і всміхнулася, тож я ненадовго полишив їх і пішов забрати Барабана. Я привів його за кілька хвилин.

— Білле, — сказав я. — Вибач, що згайнував твій час. Та річ у мого брата. Зараз ми підемо за ним. Дякую, що допоміг мені.

Він потиснув мені руку і мовив:

— Корвін.

Я всміхнувся.

— Так, це моє ім'я.

— Ми побалакали трохи з твоєю сестрою. Не те, щоб я дізнався багато за кілька хвилин, але знаю, що ситуація небезпечна. Тож щасти тобі. І я досі хочу колись почути повну історію.

— Дякую, — відказав я. — Спробую подбати про те, щоб ти почув її.

Я осідлав коня, нахилився вниз і посадив Фіону перед собою.

— Добраніч, містере Роте, — сказала вона йому. А тоді мовила до мене: — Починай повільно їхати через поле.

Я так і зробив.

— Бранд сказав, що його штрикнула саме ти, — сказав я, щойно ми від'їхали достатньо далеко, щоб нас ніхто не чув.

— Так і є.

— Чому?

— Щоб уникнути цього всього.

— Я довго розмовляв з ним. Він стверджує, що з самого початку ти, Блейз і він сам надумали захопити владу.

— Це правда.

— Він казав, що намагався схилити на свій бік Каїна, але Каїн не піддався на його умовляння і змовився з Еріком і Джуліаном. Таким чином утворилася їхня група, щоб не дати вам захопити трон.

— Загалом, так і є. Каїн мав власні амбіції — так, дуже далекоглядні, але амбіції. Однак він не мав можливості претендувати на трон. Тож він вирішив: якщо вже йому судилася незначна роль, то краще йому служити Еріку, а не Блейзу. Я розумію, що й до чого.

— Також він повідомив, що ви мали справу з силами по той бік Чорної дороги — з Дворами Хаосу.

— Так, — відповіла вона. — Мали.

— Ти використовуєш минулий час.

— Щодо себе і Блейза — так.

— А Бранд не таке казав.

— Ще б пак.

— Він казав, що ви з Блейзом хотіли й надалі підтримувати той союз, але сам він змінив рішення. А ще він стверджує, що ви за це напалися на нього, тому й запхали у вежу.

— Чому ж ми тоді його не вбили?

— Здаюся. Розкажи.

— Він був надто небезпечним, аби вештатися на свободі, але ми не могли вбити його, адже він мав дещо життєво необхідне.

— І що ж це?

— Коли Дворкін зник, Бранд лишався єдиною людиною, яка знала, як нівелювати шкоду, завдану ним первинному Лабіринту.

— У вас було вдосталь часу, щоб витягти з нього цю інформацію.

— У нього просто неймовірні можливості.

— Тоді чому ж ти вдарила його ножем?

— Повторюю, щоб уникнути цього всього. Якби постало питання: вбити його чи відпустити на свободу, краще б він загинув. Ми би спробували самі знайти спосіб полагодити Лабіринт.

— Якщо все саме так, чому ж ти погодилася взяти участь у його поверненні?

— По-перше, я не брала участі у його поверненні. Навпаки, я намагалася перешкодити цьому. Однак надто багато людей справді прагнули витягнути його. Попри мою перешкоду, ви пробилися до нього. По-друге, я мала бути поруч, щоби спробувати його вбити, якщо вам таки вдасться зв'язатися з ним. Але все вийшло настільки погано, наскільки було можливо.

— Ти стверджуєш, що ви з Блейзом сумнівалися щодо угоди, а Бранд — ні?

— Саме так.

— І як же ваші сумніви допомогли би домогтися трону?

— Ми гадали, що зможемо захопити його без сторонньої допомоги.

— Ясно.

— Ти віриш мені?

— Боюся, що починаю.

— Поверни тут.

Я повернув у розколину. Шлях став вузьким і дуже темним — його освітлювала лишень стрічка зоряного неба високо вгорі. Доки ми розмовляли, Фіона керувала Тінями, вивівши нас з Едового поля в туманну, торф'янисту місцину. Відтак ми піднялися на ясний скелястий шлях між горами. Тепер, коли ми прямували крізь моторошну розколину, я відчув, що вона знову маніпулює Тінями. У повітрі війнуло свіжістю, але не холодом. Чорнота праворуч і ліворуч від нас була абсолютною, створюючи ілюзію радше неймовірної глибини, аніж огорненої мороком скелі. Це враження тільки посилилося, коли я збагнув, що від ударів копит Барабана не лишається ні луни, ні відгомону, ні обертону.

— Що мені зробити, аби здобути твою довіру? — запитала Фіона.

— Ти просиш забагато.

Вона засміялася.

— Дозволь висловитися інакше. Що я можу зробити, аби переконати тебе, що кажу правду?

— Відповісти

1 ... 207 208 209 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"