Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Подивитися на цей процес зійшлись усі Павленки. Артур не знав, що Андрій теж малює. Він увімкнув телефон і зафільмував такий незвичний процес їхньої сумісної творчості на пам’ять.

— Оце так… — вражено промовив Петро, спостерігаючи, як безликі щити приймали на себе начерк майбутнього іконостасу.

Процес тривав недовго, близько півгодини. Злата відійшла пару кроків назад, оглядаючи начерк.

— Це дуже гарно… — вражено промовила Еріка. — У вас обох талант...

— Треба сфотографувати й вислати фото панотцю, хай погляне, чи підходить йому така краса, бо як не схоче, я лишу собі, — сказав Петро.

— Чекайте, ще двоє дияконських… Та й сам іконостас… — сказав Олег і поставив ще два щита поруч.

Злата спіймала на собі захоплений погляд Артура й усміхнулася до нього, він усміхнувся у відповідь, знімаючи її на телефон.

Цей же захоплений погляд Артура Злата зустріла, коли він побачив її у весільній сукні. Загс, фотосесія по місту, перший танець під обрану пісню, який вони репетирували два тижні щовечора, щоразу закінчуючи репетиції в ліжку, але станцювали вони його прекрасно, святкування, конкурси, оригінальні вітання від однокласників і одногрупників Артура, ввечері салют…

Весілля пройшло ІДЕАЛЬНО.

Гості були, переважно, з боку нареченого. Від Злати був брат, бабуся, Марина і батько у візочку, батьки Жанни і Оля з Максимом. Животик Ольги вже помітно покруглів, і Злата заздрісно поглядала на подругу.

Мама Артура не прийшла на весілля, на що дід Петро видав “скорботну” промову, що перша невістка його не жалує, але з Григорієм він таки випив по чарці. Ба, Леся і Гена складали компанію Розарії, дивуючи останню деякими своїми висловами. Домовилися з нею і з Юрієм про те, що осінні й зимові канікули Андрій проведе у них в Києві.

Олексій був зі всією своєю родиною, для них був спеціальний стіл “для віруючих”, за яким також сиділа Оля з чоловіком. Ліза від початку ігнорувала Андрія, але він, привітавшись, зовсім не робив спроб з нею спілкуватися. Компанію йому склала Мілана, витягуючи хлопця майже на всі повільні танці. Він розповів їй про Лізу, і дівчина сказала, що оскільки на весіллі її однолітків нема, то вона бронює його на все святкування. Без питань, так було, навіть, цікавіше.

Денис був чемним і, несподівано, зацікавився Ерікою, як і вона ним. Артур тихенько прошепотів йому на вухо, що вона його кузина, і якщо образить, то яйця накрутить на вуха. Денис засміявся у відповідь і сказав, що сподівався на більш тяжке покарання, але ображати дівчину не збирається.

Переночувавши в готелі, на другий день, ті, хто не за кермом, продовжили святкування, а водії пили мінеральну водичку, скоса поглядаючи на тих, хто міг дозволити собі веселощі. Злата була щасливою. Почувалася як у казці. Каблучку з діамантом тепер підтискала обручка: золота, зі смужкою білого золота, на якій був візерунок — виноградна лоза. Так захотів Артур.

Він обіцяв їй свято — і він його зробив.

Ввечері неділі, 19 вересня, вони відвезли Розарію, Андрія, Марину і Юрія додому. З ними поїхав Денис, оскільки в його Renault Kangoo (Рено Кенго) зручно ставав інвалідний візочок Юрія, ну і сідала частина пасажирів. На третьому авто приїхали Артем з Жанною і її батьками. Назад Артем мав сісти за кермо седана і завезти молодят і Жанну до столиці. Всі вийшли з машин і Артем запропонував пустити салюти, бо в машині лишилося ще дві установки.

— Ще не зовсім темно, хай трохи стемніє, — сказав Денис.

Раїса запропонувала чай. Вже після чаювання, коли вийшли — побачили, що на вулиці вже позбиралися сусіди, поглянути на салют. Артем дістав установки, поставив їх поруч і запалив.

Гуркіт — і небо наповнилось вогняними квітами, що розпускались, мерехтіли і розсипаючись мільйонами іскор танули, а на їхньому місці розквітали нові.

Злата стояла в обіймах Артура, задерши, як і всі, голову до неба. В якийсь момент його руки стисли її міцніше, а сам він навалився на неї всім тілом. Це було дуже дивно, бо Артур ніколи не дозволяв собі таких жартів із нею. Вона питально повернулась до нього — Артур дивився в одну точку перед собою, насупивши брови. В цей момент габарит на машині Дениса розлетівся на друзки, а Артур, відпустивши Злату, впав на землю — на його світлій сорочці розповзалася темна пляма крові.

— Ні! — закричала Злата, не в змозі перекричати гуркіт салюту і кинулася до Артура вниз.

— Швидку! Викликайте швидку! — кричала Злата, але її ніхто не чув. Вони стояли з самого краю, загальна увага була прикута до неба, де розсипалися вогняні іскри, а тут, на землі, розліталося на друзки її життя...

Злата нервово оглянула Артура, що хапав повітря. Сумніву не було — хтось вистрелив йому в спину. Куля, на щастя, потрапила не в серце, була пробита легеня і кров пінилася на вихідному отворі. Злата, пам’ятаючи заняття в технікумі, накрила рану рукою. Потрібна оклюзійна пов’язка. Потрібно закрити обидва отвори, чим? Що робити? Її ніхто не чує...

— Швидку! — прокричала вона, коли гупання, нарешті, припинились. — Дайте якийсь пакет, потрібно закрити отвори!

Артем підбіг, приголомшено дивлячись на лежачого брата і Злату, всю в крові, котра рукою намагається прикрити рану.