Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

На сьогодні тільки мій чоловік дивував своїм тонким чоловічим стилем. Подумала про Андрія — і стає ще важче, починаю розуміти, що сумую за ним. Ми не спілкувалися вже кілька годин, а мені здається, що минула ціла вічність. Але тут, не зрозумій звідки, у голові спалахує сцена в туалеті — і мене ніби перемкнуло. Швидше за все, Олександр це відчув і насторожився.

— З вами все гаразд? — стурбовано питає чоловік.

— Так, вибачте, трохи вітряно сьогодні...

Він згідно киває, покликавши одну з дівчат. Коли вона підходить, він просить принести мені гарячий чай та кардиган.

— Що ви, не треба, дякую, — ніяково переминаюсь з ноги на ногу. — У мене є светр у машині.

— Я наполягаю, все ж таки через мене ви тут, а могли проводити цей час у теплому місці. Я створю вам всі умови, щоб ви Олесю, в жодному  разі не захворіли, — він усміхається мені, ніби ми знайомі дуже давно, і це підкуповує. Не знаю, як він поводиться з іншими фотографами, але зі мною так ніхто ніколи не няньчився.

Через кілька хвилин гарячий чай стоїть вже на столику, а приємна дівчина допомагає одягнути гарний пухнастий кардиган, що пахне зовсім новим.

— Дякую, але справді не варто, — кутаючись у теплий кардиган, говорю я. — Мені хотілося б почути тематику знімання, — хочу нагадати цьому чоловікові, що ми не на побаченні й що Олеся Заремська — дуже серйозний фотограф, яким, в принципі, і є, просто ніхто не знає, яким я буду фотографом після розлучення. Варто не зациклюватись на своїх принципах і робити добре свою роботу.

— Звісно, зараз підійде моя помічниця і все розповість вам. Якщо потрібен, я буду неподалік, — Олександр торкається мого плеча і, ще раз усміхнувшись, йде в протилежний бік від локації.

Настрій різко погіршується, і я не можу зрозуміти, чи річ у тім, що чоловік, який дбав про мене — пішов, чи те, що він уголос вимовив слово, відтепер мені ненависне?

“Помічниця”.

Ненавиджу цю посаду. Ненавиджу Вероніку. Ненавиджу Андрія. Ненавиджу вчорашній день.