Читати книгу - "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"

Аллочка ніколи не була така рада тому, що знову забула зарядити свої амулети. На стандартне закриття знадобилося б більше часу, і той любитель катання на жеребцях міг прорватися слідом.

— Додому, — втомлено прошепотіла ельфійка і направила коня до готелю, де залишила тата та жабу.

***

А чоловік, який одразу втратив і коня, і чарівну злочинницю, підібрав амулет, що перестав працювати, роздивився його і посміхнувся.

— Ну, це ми ще побачимо, — сказав задумливо і почав створювати ще один портал. Повільно й обережно, за всіма правилами, щоб не порушити слід, що швидко тане. — Але ж яка жінка. Вогонь!

***

Аркалель прокинувся від того, що хтось неакуратно шмякнув мокру ганчірку йому на чоло. Насилу розплющивши очі і переконавшись, що сонце, котре сяє над головою насправді лампа, ельф спробував зрозуміти де знаходиться і що тут робить. Зрозуміти не виходило. А потім ще й жаба прискакала, поправила ганчірку, що сповзала з чола, і пробурчала:

— Прокинувся, сплячий красень. І не соромно? У дівчинки проблеми, а він напивається.

Аркалель від обурення мало не скочив на ноги, але вчасно схаменувся, зрозумівши, що від різких рухів, як завжди, по-звірячому болітиме голова.

— Вона від мене втекла, — розповів жабі про наболіле. — Неслухняна, не знає, що така повага і…

Жаба вперла лапи в боки, зазирнула ельфу в обличчя і проникливо спитала:

— А хто її таку виховав? Та й за що тебе поважати? Ех, не вміють дітей ростити, самі виховають вертихвостку, а потім хтось їм винен. Вона в тебе ще добра. А то знала я одну принцеску, отруїла свого тата заради коханця.

— Але… — спробував заперечити Аркалель.

— Мовчи, нещасний, — пробурчала жаба, а потім широко посміхнулася. — А ось і наша Аллочка, зовсім замаялася дівчинка.

Двері з гуркотом відчинилися, і дівчина, що замаялася, сіла прямо на килим, хихикнула пару разів, сумно зітхнула, а потім посвердлила Аркалеля поглядом і сказала:

— Я знайшла коня. Пішли приманювати їздового вовка.

***

Перехрестя було добре. На ньому миттєво зібрався натовп, подивитися на незвичайну тварину — коні тут якщо десь і були, то такою ж дивиною, як їздові олені в містах інших світів.

Аладріель вдала, що чиїсь зацікавлені погляди її не стосуються, гордо задерла носа і вивела коня в центр перехрестя. Аркалель залишився погойдуватись, як осика, біля металевого ліхтарного стовпа, час від часу ніжно обіймаючи його і впираючись у нього чолом. А водяний та жаба спостерігали за цим цирком з балкона.

— Вовк, ау! — на пробу покликала ельфійка.

Кінь глузливо пирхнув крізь губу.

— Я тобі тут смачненьке привела, — мстиво сказала Аллочка.

Коня не пройняло і він тихенько заіржав. Ще й ногами дрібно перебрав, наче натякав, що будь-якої миті може втекти, і якась худенька дівчина з довгими вухами його не втримає.

— Вовк! — підвищила голос ельфійка.

І вовк з'явився всупереч інструкціям і тому, що дійство відбувалося не в тому світі, в якому мало б бути. Він зістрибнув з даху, припав до землі і тихенько загарчав.

— Вовк? — навіщось уточнила Аллочка.

Величезний чорний звір вишкірив ікла.

— А я тобі поїсти привела, — тоненько пискнула ельфійка. — Поїж і поїдемо за яблучками.

Вовк підійшов до замерлого пам'ятником коня, понюхав праву задню ногу і голосно чхнув. Плюхнувся на дупу, дістав з повітря сувій, пензлик і відкриту туш. А потім почав щось писати, тримаючи пензлик передніми лапами. Закінчивши, він розтягнув сувій як транспарант і продемонстрував Аллочці написане.

— "У мене алергія на конину", — здивовано прочитала дівчина. — Чим же тебе годувати?

Вовк дістав ще один сувій і написав: "У мене розвантажувальний день".

Хтось у натовпі захихотів.

— Так, — похмуро сказала Аллочка, підозрюючи, що з неї знущаються. — І що нам робити далі?

— У мене є інструкції! — нарешті згадав Аркалель, засунув руку в кишеню і гордо продемонстрував дочці три м'яті листочки.

Вовк з місця злетів у повітря, двома стрибками досяг ельфа і, клацнувши іклами, проковтнув інструкції. Позеленілий Аркалель з жахом дивився на свою руку, не вірячи, що вона залишилася цілою і навіть з клаптиками паперу стиснутими пальцями.

— Гей! — обурилася Аллочка.

Вовк знову плюхнувся на дупу і написав: «У мене целюлозна дієта».

— Дерево погризи! — сердито порадила ельфійка, розуміючи, що інструкції зникли безповоротно. — Ти хоч знаєш, де є молодильні яблука?!

— «Звичайно», — написав незворушний вовк.

— І довезеш нас туди? — недовірливо спитала Аллочка.

Вовк тяжко зітхнув, ніби вже втомився від дурості однієї вухатої білявки. Потім вийшов у центр перехрестя, трохи поганявся за своїм хвостом і відскочив убік. А на тому місці, де він бігав, з'явився саморушний віз із техно-магічного світу, в якому Аллочка, разом з оркестром, була на гастролях. Як цей віз їздив, дівчина не розуміла — замість коліс у нього були полоззя, але ковзав він явно не по землі, а снігу в тому світі взагалі ніде не було.

Віз трохи похитався, завмер і дверцята гостинно відчинилися.

Вовк виставив перед собою праву лапу і галантно вклонився ельфійці. А потім першим шмигнув у віз.

— Тату, допоможи спуститися Боді! — веліла Аллочка. — І відро води не забудь, йому не можна пересушувати шкіру!

Після чого схрестила руки під грудьми і почала чекати. Сідати на самоті в підозрілий візок, з не менш підозрілим вовком, вона не збиралася. Інтуїція натякала, що це було б дуже поганою ідеєю.