Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

– Він – мій батько! Я маю право знати, що відбувається у моїй сім'ї.

– Він – дорослий чоловік. Я знаю, що ти його шалено любиш, але він сам відповідає за своє життя. Михайло Андрійович звернувся до мене, ми з ним розв'язали цю проблему.

У мене сверблять руки від бажання написати батькові довге повідомлення, але я з останніх сил тримаюся. Я не хочу лаятися з татом, Діма правий – він дорослий, та й знай я, то все одно б зверталася до чоловіка за допомогою.

Але хіба мені просто не можна розповісти? Добре, не під час вагітності, яка була складною сама собою, але потім. Зараз? Чому правда завжди ударом б'є по мені?

– Той… – у голові щось клацає, встає на місце. – Та велика сума, яку ти надсилав учора вона була моєму батькові? Дорогий котел виходить.

– Нормальний, - Діма звертає на паркування, не дивлячись простягає мені телефон. – Перевіряй.

– Що?

– Платіж. Адже ти не глянула вчора на ім'я одержувача, інакше б відразу все дізналася. Тож перевіряй зараз.

Я стискаю мобільник чоловіка, але не наважуюсь розблокувати його. Вчора все було на емоціях, Діма сам відкривав банківську програму, показував мені платіж.

Зараз же таке відчуття, що я сама лізу і копаюсь у його секретах. Ніколи таким не займалася, вважала низьким та підлим. Те, що чоловік сам мені дозволив, нічого не змінює.

– Дімо, що це за життя? Ти сам розумієш, як це виглядає? Я тепер весь час перевірятиму твій телефон? Підозрювати в обмані, не буду вірити жодному слову... Ти хочеш, щоб я повернулася до тебе, але ось це, - я трясу телефоном у руці. – Це наше майбутнє. Я цього не хочу.

– Я теж, Тась. Я хочу, щоби все було як раніше. Ти, я, Рус, ніяких проблем, - чоловік обертається назад, усміхається до сина, який смикає ручками. Його погляд завжди пом'якшується, коли справа стосується дітей. – Але я розумію, що сам усе зіпсував. Готовий потерпіти стільки, скільки тобі буде потрібно. Просто скажи, що тобі потрібно.

– Мені… Мені потрібно, щоб ти дав мені спокій.

Я давлюсь вдихом, коли Діма нахиляється до мене. Охоплює долонями моє обличчя, не дозволяє відсторонитися. У нього холодні пальці, які пускають розряди по тілу.

Я ніколи не думала, що скажу таке своєму чоловікові. Ці слова б'ють у груди, душа протестує. Я розумію, що все роблю правильно, але при цьому ... Не можу позбутися відчуття помилки.

– Я не можу, Тась, правда не можу, - шепоче, заглядаючи у мої очі. Пальцями гладить мої вилиці, лоскоче диханням. А я жмурюся, не можу витримати так багато емоцій одночасно. – Я тебе кохаю, завжди кохатиму. Просто дай мені ще один шанс. Я доведу, що ти пробачила мені не дарма.