Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер 📚 - Українською

Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зрада. Ціна пробачення" автора Ая Кучер. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 169
Перейти на сторінку:
Розділ 8. Тася

– Тась, я тебе так люблю, - шепіт розриває, проникає до мене в голову, дурманить. – Сильно. Тільки тебе. Ти теж мене кохаєш? Не можна розлюбити за день.

– Люблю, але…

– От і все. Будемо із цим працювати. Виправимо все. Не відштовхуй мене, гаразд? Тільки не відштовхуй, ми у всьому розберемося.

У мене є мільйони причин, чому я маю відмовити чоловікові. Відштовхнути його, закінчити раз і назавжди. Але Діма нахиляється до мене, притискається поцілунком... І все зникає.

Залишається лише його близькість, звичні м'які торкання. Ніжні, рідні. Чоловік тягне мене на себе, заривається пальцями у волосся, викликаючи всередині трепет.

Щоразу ніби вперше. Запах парфуму, його дихання на шкірі. Захоплення, хвилі тепла, які накривають із головою. Не дають вибратися, топлять у почуттях.

– Давай повернемося додому, - просить, сильніше обхоплюючи долонями моє обличчя. – Повернися до мене, Тасю.

– Так, добре. Я…

Діма зникає.

Я залишаюся на самоті.

За звичкою веду долонею по ліжку, шукаючи чоловіка. У мене йде кілька тривалих болісних секунд на усвідомлення всієї ситуації. Реальність буває нещадним стервом.

Діми тут нема. Я не повернулася додому.

Це сон, просто сон.

Жодних поцілунків не було. Звичайно! Я б за таке йому обличчя подряпала, а не підпустила до себе. Навіть фантазія проти мене зіграла злий жарт.

– Чорт! – б'ю рукою по подушці.

Я підриваюся з ліжка, у темряві йду до ванної, мало не врізаючись у стіну. Номер готелю, де я зупинилася, з дивним плануванням, а світло вмикати не хочу – Руслан ще спить.

Вирішивши не повертатися в дім батьків Діми, я прийняла найправильніше рішення за ці дні! Тут мені спокійно, ніхто не забереться через балкон, а вранці Діму не впустить жаліслива свекруха.

Відкриваю кран, довго вмиваюся холодною водою, розтираю обличчя, доки його не починає поскубувати. Поступово залишки сну розчиняються, залишають мене наодинці з реальністю.

Я більше не говорила з чоловіком. Вискочила на стоянці, забрала сина та поїхала. Попросила мене не чіпати та припинити тиснути. Усі ці ніжні слова робили лише гірше.

Я витираю обличчя рушником, розглядаю себе у дзеркало. Пишаюся, що очі не червоні, лише трохи припухлі. Натягнуто усміхаюся собі, обіцяючи, що сьогодні все буде інакше.

Наодинці з собою буває складно, коли думки, як мурашки, копошаться і будують погані теорії. Але це саме те, що мені потрібне. Обміркувати все спокійно, без тиску та виправдань.

Дістало!

Щоразу варто було нам з Дімою посваритися, як все йшло по колу. Він хоче вирішити все і відразу, постійно поруч, не даючи навіть кількох бажаних годин на самоті.

А мені це потрібне. Подумати у тиші, як бути далі. Мені потрібно спланувати майбутнє, чітко вирішити, як чинити. Шість років наших стосунків можна зім'яти та викинути в урну.

– Кімната в гуртожитку, - я пирхаю, згадуючи вчорашній докір.

Ми не були одружені тоді, тільки з'їхалися, пробували доросле життя. А якби розлучилися? Де б я ночувала потім кілька місяців, чекаючи на повторне заселення?

Гуртожиток був моїм маленьким притулком, де можна сховатись і подумати, зважити все з холодною головою, а не вестись одразу на гарячі переконання чоловіка.

Я кидаюся до кімнати, коли чую вібрацію телефону. Боляче б'юся мізинчиком об кут, ковтаю лайки, падаючи на ліжко. Відповідаю швидко, доки не прокинувся син.

– Так, - пошепки, завмираючи в очікуванні. Фух, тихо. – Слухаю.

– Тась, я тебе розбудив?

– Ні, але Руслана міг. Секунду.

Я повертаюся до ванної кімнати, щільно прикриваючи за собою двері. Сідаю на краєчок ванною, впиваюся поглядом у стик між плиткою. Вириваю собі кілька секунд мовчання.

– Навіщо ти дзвониш, Дім?

Я питаю, перевіряючи час на мобільному. Вже восьма ранку. Зазвичай я так довго не сплю. Хоча, правильніше сказати – так довго не спить моє маля, яке пішло ранніми підйомами у батьків.

– Я тобі там скинув фото. І відео. Все, що міг розкопати, Тась. Подивишся, гаразд?

Я одразу лізу перевіряти, не розуміючи, що ще задумав мій чоловік. Включаю гучний зв'язок, скручуючи динамік до мінімуму. Мені хочеться просто покласти слухавку, але я тримаюся. Судячи з тону Діми – там щось важливе.

Я розглядаю фотографії із трудової, чіпляюся за дві останні фірми. Діми, а друга, якщо я не помилилася з назвою, Шварца. І навіщо це мені…

Ох.

До мене швидко доходить, що саме сфотографував Діма. Чию саме трудовою я зараз вивчаю. Потрібно глянути лише наступний файл і я переконуюсь.

– Бачиш? Я не збрехав, - чоловік тонко відчуває момент, коли мозаїка вишиковується в моїй голові. – Іра кілька місяців працювала у Мирона, потім прийшла до мене. А до цього працювала взагалі у лівих фірмах.

– І навіщо мені вивчати біографію твоєї коханки?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 21 22 23 ... 169
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"