Читати книгу - "The Russia Conundrum, Mikhail Khodorkovsky"

Тоді я ще не знав, що бенефіціаром угоди з “Північною нафтою” був не просто соратник президента, а сам президент. Пізніше джерела, близькі до Путіна, повідомили мені, що зниклі 400 мільйонів доларів надійшли безпосередньо на його особистий рахунок, тож я фактично звинуватив його особисто в тому, що він перебуває в центрі корупційної мережі. Його реакція була промовистою. Замість того, щоб заперечити звинувачення, він відповів не надто завуальованою погрозою на адресу мене і моєї компанії.

- Ви згадали про “Роснефть”, - сказав Путін, - і про угоду з купівлі “Північної нафти”… Перше, що треба сказати з цього приводу, зрозуміло: це державна нафтова компанія, і вона повинна збільшити свої запаси нафти, які на сьогоднішній день є недостатніми. Але деякі інші нафтові компанії, включаючи, наприклад, ЮКОС, мають надлишкові запаси. Яким чином вони до них потрапили - це питання, яке є частиною теми, яку ми сьогодні обговорюємо. І ця тема також включає питання про сплату чи несплату податків. Ми з вами час від часу говорили про проблеми вашої компанії зі сплатою податків, хоча, якщо чесно, керівництво ЮКОСа домовилося з податковою інспекцією і вирішило… або вирішує… всі звинувачення проти неї, всі проблеми з державою. Але, однак, треба запитати: - Чому виникли ці проблеми?”.

Путін, очевидно, був вражений моїми словами. Незвично для розважливого кадебіста, яким він є, він був шокований і почав відповідати, спочатку порушуючи питання про власні запаси нафти ЮКОСа, а потім похмуро бурмочучи про нібито недоплату податків - питання, яке ми з ним обговорили і вирішили до загального задоволення за кілька тижнів до того. Після цього початкового спалаху він змусив себе відновити контроль, навіть визнавши, що ми насправді врегулювали податкове питання, що є майже повсякденним способом дій Путіна - напасти, а потім зробити крок назад. Це дозволяє йому спостерігати за реакцією людини, що дає йому час спланувати подальші дії, а потім розпочати свою найсмертоноснішу атаку, коли його ціль буде заскочена зненацька.

Його гнів був зрозумілим, як і погроза. Він боявся, що бізнес-махінації його найближчого оточення стануть відомі росіянам. Я кинув йому виклик, і він виступив проти мене. Те, як Путін відповів на мій виклик, стало найчіткішим сигналом того, куди він поведе країну в найближчі роки. Відтоді Путін повів Росію шляхом, який веде в глухий кут; глухий кут для економіки, для суспільства і для добробуту російського народу. В рамках своєї програми заміни ліберальної ринкової демократії на централізовану державну автократію, Путіну потрібно буде придушити всіх, хто має інші ідеї. Я пішов із зустрічі задоволений тим, що не ухилився від свого обов’язку виступити проти інституціоналізованої корупції, але я також був переконаний, що покарання не змусить себе довго чекати.

- **~

Місяці, що послідували за моєю конфронтацією з Володимиром Путіним, були насправді добрими для мене і для ЮКОСа, хоча мої зустрічі з ним стали рідшими. Навесні 2003 року ми оголосили, що побудуємо нафтопровід, який транспортуватиме нафту з наших сибірських родовищ до промислових підприємств, що потребують палива, через кордон у Китаї. Ми наближалися до великого поглинання російської нафтової компанії “Сибнефть” і вели переговори з двома американськими нафтовими гігантами - ШевронТексако і ЕксонМобіл - про те, щоб один з них став партнером у новому конгломераті, який ми збиралися створити. Ціна на нафту, темпи видобутку та переробні потужності зростали, а разом з ними зростали і наші прибутки. За перші дев’ять місяців цього року ми заробили трохи більше 3,5 мільярдів доларів, порівняно з 2 мільярдами доларів за той самий період 2002 року, а оборот підскочив з 7,95 до 12,2 мільярдів доларів. У квітні Володимир Путін офіційно привітав ЮКОС з десятою річницею заснування компанії, надіславши нам палке послання заохочення. - Ефективна організація роботи, - написав Путін, - високий професіоналізм і відповідальність співробітників дозволяють компанії не тільки зберігати, але й розширювати свої позиції на внутрішньому і зовнішньому ринку. - Але його похвала прозвучала крізь зуби - наші працівники не отримали жодних звичайних вітальних державних премій - і вже через два місяці Путін розпочав кампанію зі знищення компанії.

Перші місяці 2003 року пройшли під знаком підготовки американського та британського вторгнення до Іраку, яке, на переконання Кремля, було мотивоване бажанням захопити іракську нафту. Посол Росії в ООН виступив проти запланованого вторгнення, оголосивши, що накладе вето на будь-яку резолюцію, яка визнає його законним. Ірак був союзником Радянського Союзу, і Путін відчайдушно намагався зберегти там вплив Кремля. Але я дивився на це по-іншому. Було зрозуміло, що якщо Джордж Буш захоче вторгнутися до Іраку, він зробить це, що б не сказав Кремль. Тому, замість того, щоб виступати проти США, я стверджував, що Росія повинна скористатися можливістю створити союз з Вашингтоном. Якби Росія підтримала США щодо Іраку - і запропонувала підкріпити американські нафтові поставки російською нафтою у випадку тривалого конфлікту на Близькому Сході - це сприяло б встановленню “особливих відносин” між двома країнами, подібних до тих, що існують між Великобританією та Іраком.

13 березня 2003 року, за тиждень до початку вторгнення, я дав інтерв’ю журналу БізнесВік під назвою “Благання росіян підтримати Америку. - У ньому я сказав, що було б нерозумно упустити можливість довгострокового стратегічного партнерства зі США. - Для економічного розвитку Росії потрібні інвестиції, Росії потрібні висококваліфіковані люди, Росії потрібні ринки, Росії потрібні технології. Коли ми подивимося і побачимо, хто може принести нам найбільшу користь у всіх цих напрямках, відповідь очевидна: Америка. Потім є питання безпеки, яке не має нічого спільного з бізнесом. У нас багато регіональних проблем, і наш єдиний реальний союзник - це Америка. Тож якщо ми розставляємо пріоритети, то маємо сказати, що найважливіші відносини - це відносини з Америкою. - Коли інтерв’юер запитав мене, чи висловлював я свої погляди президенту Путіну, я відповів: - Він знає, де я стою. Це не секрет… Я добре відомий в Росії своїм проамериканізмом.

Я запросив західних експертів світового рівня, в тому числі американських, щоб допомогти поліпшити управління ЮКОСом. Я залучив американські технології та ноу-хау і просував США як життєво важливий ринок для російського експорту нафти. Я заснував благодійний фонд “Відкрита Росія”, до складу опікунської ради якого в різний час входили Генрі Кіссінджер, Джейкоб Ротшильд, лорд Девід Оуен і колишній посол США Артур Гартман. Наші переговори з американськими