Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

Що роблять батьки, коли дитина встановлює межу прийнятного, відмовляючись їсти певні страви?

1. Пропонують інші варіанти (можливо, разом зі стравою, від якої дитина відмовилася).

2. Наполягають на тому, щоб дитина з’їла страву, яка їй не подобається.

3. Карають дитину, не дозволяючи їй їсти взагалі.

Ось що, імовірно, усвідомлює після цього дитина про свою здатність встановлювати особисті кордони:

Варіант 1: «Я тебе чую. Я хочу, щоб ти щось з’їла, тому виконаю твоє прохання, запропонувавши тобі інші варіанти».

Варіант 2: «Твої особисті кордони для мене не важливі. Я знаю, що для тебе краще».

Варіант 3: «Тебе покарають за уподобання. Роби те, що я тобі кажу».

Що роблять батьки, коли дитина встановлює межу прийнятного, кажучи: «Я не хочу обіймати твого друга».

1. Дозволяють дитині самій обирати, до кого вона хоче виявляти прихильність.

2. Підштовхують дитину, щоб вона обійняла цього друга.

3. Соромлять дитину або погрожують їй, наприклад: «Негарно відмовляти, коли хтось хоче тебе обійняти» або «Якщо не обіймеш його, то насварю тебе!»

Ось що, імовірно, усвідомлює після цього дитина про свою здатність встановлювати особисті кордони:

Варіант 1: «Я тебе чую. Якщо ти не хочеш виявляти прихильність до когось, я поважатиму твої вподобання».

Варіант 2: «Твої особисті кордони для мене не важливі. Я знаю, що для тебе краще».

Варіант 3: «Тебе покарають за уподобання. Не ганьби батьків. Почуття інших людей важливіші за твої».

Щоб виховати здорову дитину, украй необхідно дозволяти їй встановлювати здорові особисті кордони. Це відбувається, коли ми дозволяємо їй мати власні вподобання щодо того, що їсти, як вдягатися, кого любити, як почуватися і кого впускати у свій фізичний простір.

Батьки вчать дітей завдяки моделям поведінки. І батьки, які не моделюють здорові особисті кордони, мимоволі вчать малюків нездорових кордонів. Я працювала з жінками, яким було складно піклуватися про себе. Коли я запитувала: «Ви бачили, як ваша мама піклується про себе?», — вони завжди відповідали: «Ні».

Ці жінки не лише не знали, як про себе подбати, ба більше, вони відчували страшну провину, коли намагалися подбати про себе. Їх навчили, що піклування про себе — це егоїстично і робить їх поганими людьми. Вони бачили, як їхні мами уособлюють образ безкорисливої жіночності, тож коли вони намагаються виконувати роль жінки, то повторюють побачене. Але наші матусі теж страждали від вигоряння. Річ у тім, що жінки цього покоління зазвичай вірили, що мусять робити все для інших без нарікань.

На сьогодні усвідомлення необхідності піклуватися про себе постійно зростає. Піклування про себе стало чимось прийнятним. Але так було не завжди. Лише декілька десятиліть тому літератури про піклування про себе майже не існувало, а от у 2018 році мережа книжкових магазинів «Barnes & Noble» продала більше примірників книг про піклування про себе, ніж про дієти та спортивні вправи.

За останні декілька років люди все більше розуміють, що проблеми з вагою часто є симптомом якогось психічного чи емоційного розладу. Утім, багато хто досі не усвідомлює, що погане піклування про себе — це вияв проблем з особистими кордонами. Коли ми регулярно тренуємося, то встановлюємо очікування до себе, визначаючи, які типи поведінки та звички є для нас неприйнятними. Але ми не можемо знайти час на спортзал чи здорове харчування, якщо в нас відсутні здорові особисті кордони.

Саме від батьків діти дізнаються, коли можна відмовляти. Навчання цьому відбувається або безпосередньо, або опосередковано. Вони на власні очі бачать, як їхні батьки реагують на відмову, отриману від інших дітей у сім’ї, родичів чи дорослих знайомих. Реакція батьків на відмову демонструє дитині, чи можна казати «ні». Якщо діти засвоюють думку «Я не можу каза­ти “ні”», їм буде складно відмовлятися в майбутньому.

Ця думка не має навіть висловлюватися прямо, як буває, коли батьки кажуть: «Ти не можеш мені відмовити». Інші реакції (наприклад, коли батьки виявляють відстороненість, не розмовляючи з дитиною, або знецінюють її тривоги чи глузують з дитини через те, що в неї виникла якась потреба) теж можуть підкріплювати думку, що казати «ні» — це аж ніяк не нормально.

Хоча сім’я — це найперший простір, де ми чогось вчимося, на нас впливають і інші люди в нашому житті, зокрема вчителі, однолітки, герої телесеріалів та фільмів, інші дорослі.

Травма — це будь-яка подія чи життєвий