Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

бувало, що й до темної ночі; якщо ж був хворий — то з лектики, яку ставили поруч із трибуналом, а то й навіть лежачи вдома. Правосуддя здійснював не лише з найвищою добросовісністю, але й з поблажливістю: приміром, не бажаючи, щоб одного очевидного батьковбивцю зашили в мішок та втопили (а таке покарання присуджували тільки тим, хто визнавав свою провину), говорять, запитав його так: “То ти справді не вбивав свого батька?” 2. У справі про фальшивий заповіт, у якій, відповідно до Корнелієвого закону, підлягали покаранню всі, хто поставив підпис, він видав суддям не лише дві таблиці для засуджених та виправданих, але також і третю таблицю — для прощення тих, кого втягнули в цю справу підступом чи помилково. Щорічні апеляції міщан у різних справах передавав міському преторові, а жителів провінцій — відповідним консулам, яких призначав керувати справами кожної провінції.

34. Переглянув закони та встановив деякі нові, як-от про марнотратство, перелюб та розпусту, хабарництво, а також про шлюби між різними верствами населення. В останньому законі намірився встановити жорсткіші умови, аніж в інших, але через протести, що виникли, не зміг цього здійснити, і був змушений усунути чи полегшити деякі покарання, побільшивши винагороди та дозволивши трирічне вдівство[137]. 2. Коли ж і далі вершники на громадських виставах наполегливо вимагали відміни закону, то він прикликав дітей Германіка і, посадивши одних на коліна до себе, а інших — до батька, виразом обличчя та жестами показував, що не слід відмовлятися наслідувати приклад юнака. Коли ж і надалі продовжували одружуватися з неповнолітніми та часто міняти жінок, він встановив обмеження на вік одружень та термін розлучень.

35. Кількість сенаторів, значно побільшену за рахунок невідповідної та недостойної публіки (було їх понад тисячу, і поміж ними було багато цілком недостойних, яких прийняли туди за проханням та за винагороду після смерті Цезаря, і їх у народі називали “підземними”), повернув до попередньої кількості та чистоти двома відборами: перший — відбором самих членів, за яким кожен вибирав іншого, а другий — своїм та Агриппиним голосом. Вважають, що у цей час він мав кольчугу під одягом та меча при боці, а також охорону з десяти кращих друзів сану сенаторів, що стояли довкола його крісла. 2. Корд Кремутій описує, що туди допускали сенаторів лише по одному й обшукували. Декого, присоромивши, намовив добровільно покинути посаду, залишивши, однак, за ними відзнаки в одязі, місця в орхестрі[138] та право участі у загальних бенкетах[139]. 3. Для того, щоб обрані та перевірені службовці належно та з меншою шкодою виконували свої сенаторські обов’язки, наказав, щоб кожен перед зайняттям посади приносив у жертву ладан і вино перед вівтарем того бога, у храмі якого відбувалися збори; а також, щоб офіційні збори сенату відбувалися не частіше, аніж двічі на місяць — у календи та іди, і щоб у вересні та жовтні на зборах були присутні лише обрані за жеребом, відповідно до кількості, необхідної для прийняття постанов. Також постановив обирати за жеребкуванням на кожні півроку собі раду, з якою обговорював справи перед поданням у сенат. 4. У справах найбільшої ваги опитував сенат не за порядком, як звичайно, а так, як вважав за необхідне: щоб кожен був напоготові та більше розмірковував сам, аніж прислухався до чиєїсь думки.

36. Запровадив також багато чого іншого: записки сенату не публікувати; опісля складання службових повноважень відсилати у провінцію не відразу; проконсулам виділяти певну суму грошей на мулів та намети, що раніше зазвичай винаймали у народу; щоб турбота про скарбницю перейшла від міських квесторів до преторів та екс-преторів; щоб сотницький суд скликали десятники[140], а не екс-квестори, як звичайно.

37. Влаштував нові посади для залучення більшої кількості людей до управління республікою: відповідальних за громадські будівлі, дороги, водойми, канали Тибру, розподіл зерна для народу, крім того, міських управителів, тріумвірат для вибору сенату, а також інший для перегляду турм[141] вершників, якщо виникала необхідність. Відновив посаду цензора, якої не існувало вже протягом довгого часу та побільшив кількість преторів. Також домагався, щоб у час кожного консульства йому дозволили мати двох колег замість одного: але цього не отримав, бо всі почали вигукувати, що він і без того принижує свою гідність, поділяючи посаду з колегою, а не займаючи її сам.

38. Не був скупим у нагородженні військової доблесті: понад тридцять полководців вшанував справжніми тріумфами, і дещо більшій кількості призначив тріумфальні відзнаки[142]. 2. Для того, щоб діти сенаторів якомога швидше призвичаювалися до справ республіки, дозволив їм тут же після дорослої тоги[143] одягати тогу з облямівкою[144] та бути присутніми в курії[145]; а коли вони починали військову службу, то надавав їм не лише посаду трибуна у легіоні, але також і префекта в загонах кінноти[146]. А щоб у них був належний досвід життя у таборі, нерідко ставив двох сенаторських синів над одним загоном. 3. Часто перевіряв загони вершників, відновивши після довгої перерви звичай процесії[147]. Август заборонив сходити з коня на вимогу звинувачувача, як було прийнято раніше, а дозволив усім старшим та тим, що мали тілесні вади, залишати коня у строю, а для відповіді, коли їх викликали, підходити пішки. Врешті тим, хто досяг тридцятип’ятирічного віку та не хотів більше утримувати коня, дозволив повернути його республіці.

39. До того ж, від сенату отримав десять помічників та зобов’язав кожного вершника звітувати про своє життя: і деяких нечесних покарав, інших присоромив, багатьом дорікнув у різний спосіб. Найм’якішим покаранням було привселюдно тримати таблиці та мовчки їх читати, стоячи непорушно на місці; декого покарав за те, що вони позичали гроші під менші відсотки та вкладали їх під більші.

40. Якщо на виборах трибунів не вистачало кандидатів сенаторів, то набирав їх із римських вершників — так, щоб опісля закінчення повноважень вони залишалися в тому сані, в якому бажали. Оскільки багато вершників збідніли у ході громадянських воєн та не зважувалися на видовищах займати перші чотирнадцять рядів зі страху перед театральними законами, проголосив, що закони не обмежують тих, які чи самі, чи їх родичі колись посідали вершницький ценз[148]. 2. Провів перепис населення за вулицями, а щоб народ з приводу частих роздач зерна не відволікався від справ, постановив тричі на рік на чотири місяці видавати жетони, проте на вимогу повернув знову старий звичай, за яким кожен отримував їх щомісяця. Відновив також давні закони про вибори, прагнучи великими покараннями