Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

Марс, — відповів Неттлфорд.

Авасарала відкашлялася і запитала:

— Ви дізналися щось нове про першого нападника?

— Технарі працюють над цим, — сказав Неттлфорд. — Але це

лише підкреслює мою думку. Якщо Марс тестує нові технології

на Ганімеді, ми не можемо дозволити їм диктувати ініціативу.

Потрібно вивести на поле бою власну загрозу.

— Але ж це була протомолекула, так? — подав голос Аґі. — Чи

яка б там штука не трапилася на Еросі.

— Ми працюємо над цим, — повторив Неттлфорд, злегка

відрубуючи свої слова. — Є велика подібність, але й елементарні

відмінності також. Воно не поширилось, як це було на Еросі.

Ганімед не змінюється, як це трапилось із населенням Ероса. Із

супутникових знімків, які в нас є, схоже, що воно пішло на

територію марсіян і або самознищилося, або вони його

ліквідували. Якщо ця річ узагалі пов’язана з Еросом, вона була

вдосконалена.

— Тож Марс отримав зразок і перетворив його на зброю, —

озвав ся адмірал Саузер.

Говорив він небагато. Авасарала завжди забувала, наскільки

високий у нього голос.

— Один із варіантів, — погодився Неттлфорд. — Один із досить

імовірних варіантів.

— Послухайте, — на губах Нгуєна грала самовдоволена

посмішечка, як у дитини, котра знає: її забаганки

вдовольнять, — я знаю, що ми закрили питання першого удару, але треба обговорити межі негайної відповіді. Якщо це була

репетиція чогось більшого, очікувати — все одно що гуляти

відкритим шлюзом.

— Нам варто зустрітися з Марсом, — сказала Авасарала.

У кімнаті запала тиша. Нгуєн спохмурнів.

— Чи це... — Нгуєн так і не закінчив речення.

На очах Авасарали чоловіки переглядалися між собою. Вона

взяла із сумочки ще одну фісташку, з’їла горіх і сховала

шкаралупу. Аґі намагався не видавати задоволення. Їй точно

треба було дізнатися, хто лобіював його на представника

дипломатичного корпусу. Це був жахливий вибір.

— Із безпекою будуть проблеми, — зрештою мовив

Неттлфорд. — Ми не пропустимо жоден їхній корабель за наш

дійсний рубіж оборони.

— Ну, не можемо піти їм на поступки. Якщо ми це робимо, то

тут, на нашій території.

— Нехай вони зупиняться на безпечній відстані, а там їх

підбере наш транспорт?

— Вони ніколи на це не погодяться.

— Тож дізнаймося, на що вони погодяться.

Авасарала тихо підвелася й попрямувала до дверей. Її

особистий помічник — юний європеєць на ім’я Сорен

Коттвальд — відклеївся від дальньої стіни й поспішив за нею.

Генерали вдали, ніби не помітили, як вона пішла — чи, можливо, їх так поглинув новий клубок проблем, котрі вона

підсунула, що й справді не помітили. Хай там як, Авасарала була

певна, що вони бажали її випровадити так само палко, як

і вона — піти.

Коридори комплексу ООН в Гаазі були чисті й широкі, декоровані у м’якому стилі, через що приміщення скидалося на

музейну діораму португальських колоній 1940-х. Вона

зупинилася біля утилізатора органічних відходів і заходилася

вигрібати із сумочки шкаралупки.

— Що далі? — запитала.

— Звіт панові Еррінрайту.

— А після?

— Містон Ґравіс про проблему з Афганістаном.

— Скасуй це.

— Що йому сказати?

Авасарала обтрусила руки над контейнером для сміття, обернулася і жваво попрямувала до центрального холу й ліфтів.

— Пішов він на хрін. Передай, що афганці опиралися

зовнішньому правлінню ще до того, як мої предки витурювали

британців. Щойно я придумаю, як це змінити, я йому

повідомлю.

— Так, пані.

— Мені також потрібне актуальне резюме щодо Венери.

Найновіше. І в мене нема часу здобувати ще один науковий

ступінь, аби зрозуміти, що до чого, тому якщо там усе не

написано чіткою та простою мовою, звільни покидька і знайди

когось, хто вміє писати.

— Так, пані.

Над рівнем переговорних кімнат здіймалася ліфтова шахта —

ліфт у ній блищав,