Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вар'яти: Вибрана проза 📚 - Українською

Читати книгу - "Вар'яти: Вибрана проза"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вар'яти: Вибрана проза" автора Богуміл Грабал. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 52
Перейти на сторінку:
шістдесят.

Я зиркав на цигана і бачив, що він тільки й пильнує, аби накивати з праці п’ятами. Врешті мене це вивело з рівноваги:

— Ти, цигане, ніде не підеш, на писку маєш виписано, що збираєшся фулювати.

— Їсти, — промимрив він, — циган мусить поїсти, бо голодний циган не вміє робити.

— Але ж ти наразі гівно зробив. Спочатку ся робе, а потім їсться.

— Нє, нє, нє, спочатку їсти. Потім робити!

Тут уже Ганнес втрутився:

— Не будь такий до того цигана, я тобі щось оповім.

Я подивився на цигана, як він труситься з холодриги, і сказав:

— Йди погрійся коло печі.

Циган пішов, а Ганнес сказав мені зі сміхом:

— О, курва, ти ся з ним не панькаєш, а тим часом він має при собі бритву. Показував мені… Здається, майстер не вписав йому трьох трудоднів, коли він сачкував з праці, тепер циган хоче його підрізати.

Я здригнувся.

— Мене вже та праця так оглупила, що я став ненавидіти лінюхів, а як приїжджаю до Праги, то люди в рукавичках і краватках нервують мене і я з великим задоволенням потовк би їх усіх. Так мене та робота заполонила.

Ганнес знову задивився в далину.

— Уяви собі, що коли есесівці нудилися, то не давали нам їсти, зате кухарі діставали все, на що мали охоту, навіть пиво і лікери. Але після цього влаштовували кухарям апель і змушували їх доти катати себе на плечах, доки ті не виригували все, що з’їли. А мисьмо то мусили їсти.

— І що — ти жер?

— Їв. Ага, оповідав я тобі за тих росіян. Ну. Отже, вони з голоду так здичавіли, що виривали трупам нутрощі, переважно шлунок, і з’їдали… Ніколи не знаєш, які штуки може втнути людина.

Тут з’явився циган, тримаючись за живіт, і повідомив, що напала його дристячка. Я згадав про бритву і сказав:

— Ну, то шуруй, бароне, шуруй і вертайся, коли тобі стане легше, а може й та сральня завалиться разом з тобою.

Але так по правді бідачисько був з того цигана, любив співати і грати на скрипці, я теж любив щось інше, але мусив пристосовуватися до умов. Такий вже у мене пристосовницький характер. Бігме. Якби нас зайняли турки, то я враз би пішов будувати мінарети, купив би собі словничок турецько-чеський і навпаки. Такі вже ми — ким-небудь станемо, лиш вижити.

Коли ми з верхом наладували вагончика і вийшли у двір, то зустріли бригадира на прізвисько Атом. Побачивши мене, він розчепірив руки і закричав:

— Вітай мене, я другий раз народився! Десять днів сидів у цюпі, допіру мене випустили.

Я поздоровив його і спитав:

— Як там проби?

А він почав оповідати з витріщеними очима:

— Люкс, професор Фанін спочатку мені не вірив, але зробив я йому катодову штучку і він її визнав. Але я весь час боюся, аби мені за дупою не загорівся цілий космос! Замість розщеплювати атом, ліпше використовувати нормальну електрику, бо маємо її до холери, висока напруга. А професор мав сумніви до мого електронового пістолету, тоді я підійшов до вікна і спитав, чий то пес, а професор: то мій Гарик. Ну. Тоді я вицілив у нього елєктроновий пістолет і песик ґеґнув. Професор відразу зробив йому секцію мозку, а мозок — на дрібний мачок! Так виглядає справа, що тільки електрика переможе. Стандарт ойл Компані, вугіль, двигуни з іскровим запалом! Тільки електрика! Срав я на атом! Хочу це запатентувати в Балтиморі. Але мушу вже летіти до своїх, бо ще про мене не знають.

— То бувай, — сказав я.

А він:

— Нині утопія, завтра — дійсність!

Підходжу до ливарника Мудри і питаю:

— Ви вже себе бачили, пане майстер?

— А то де?

— Як то де? У Празі на Народній є дошка з передовиками праці, а на ній ваша двометрова знимка.

Бачу, що він уже знає про це, і навіть, певно, вже ходив помилуватися, але переді мною не хоче показувати.

— Кажете, я там вишу?

А я собі тішуся, що можу розмовляти з першим ливарником на всю країну, і знову йому повторюю, що, де і як:

— О-о-отакий ви здоровенний і файно виглядаєте, зовсім як письменник.

А Мудри гойдається на ногах, вбирає окуляри, дає робітниці розпорядження вимкнути автоматику, тоді повертається до мене і питає:

— А що я маю на собі?

— Маринарка і сорочка з викладеним комірцем.

— Ага, в тій. Правда, я ту фотку мушу поміняти на новішу — з краватом і Орденом Праці, але так чи сяк мушу свою стару забрати до Праги, щоб і вона мене зобачила. Кажеш, на Народній?

Його очі спалахують гордістю. А чом би й ні? То його успіх, хоча його вороги кажуть про нього: Той-во? Якби його кобіта завчасу не овдовіла, то навіть не вженився б. Та й випити любить. Але мене то не цікавить, бо от уже над’їжджає кран і будемо насипати.

Але тут підійшов до нас бригадир і сказав, що сипати будемо за півгодини, коли звільниться кран.

— Ганнесе, — сказав я, — ходімо до Мудрого.

Рееґен вибалушив очі:

— Та йди! До першого ливарника в країні, до того, шо був у еСеСеРі?

— Чого так занервував? — відказую спокійно.

— Пішли, пішли, — вже смикає мене Рееґен за рукав, — я мушу його шось запитати.

І спотикаючись об порозкидані форми, зійшлисьмо сходами на платформу, а звідти до Мудрого.

— Онде він, — сказав я. — О, Господи! Що ти так витріщився, як би-м себе зобачив?

Але Ганнес мене й не чув, ішов, яку сні, шепочучи:

— Він там був, він там був!

Ніби в трансі.

Я підійшов до Мудрого:

— Пане майстер, коли маєте вільну хвилину, то цей товариш хотів би щось запитати.

Спритник Мудрий відразу виструнчився, розкрочивши ноги і став гойдатися. Тип старого комуніста, який завиграшки потрафить пашталакати дві години на тему виплавки сталі.

— Яку сталь мають у Росії? — вибелькотав Ганнес, а Мудрий, не спускаючи ока з печі, проголосив:

— Яку? Досконалу! Печі ліпші і сучасніші, яку нас. Уявіть собі батарею мартенівських печей, кожда місткістю сто вісімдесят тонн, а ця моя піч має іно сорок.

Я зиркнув на Рееґена. Той скинув берета, руки сплів на грудях і слухав з обличчям дитини під різдвяною ялинкою.

— Ага, ага, так-так… — шепотів заникуючись.

— І не існує там

1 ... 20 21 22 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вар'яти: Вибрана проза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вар'яти: Вибрана проза"