Читати книгу - "Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов"

— Постіймо тут, — сказав Рикпет.

— Це... як його... Чому? — не зрозумів Васла.

— Інформа знайшлася! З друзями!

— Де? Коли?

— Якби ти не був такий голодний і не крав помідори з таць, може, ми її й не помітили б!

— Ти того... словом... це... Про що? — почервонів Васла.

— Про те, що ти надто голодний, — усміхнулася Шаната й вклала в долоню товстуна свій червоний овоч.

— Ну... як його... Спасибі! — Цей помідор Васла їв уже не так швидко, як той, котрий схопив з долоні Рикпета.

— Ну як? — поцікавився Рикпет, коли овоч було з’їдено.

— Зрівнявся з голодним, — пробурмотів Васла, витираючи губи рукавом.

У цей час із їдальні вийшла інформа зі своїми супутниками. Вона усміхалася.

— Хлопці! Як ви тут опинилися?

Принцеса теж простягла Васлі помідор, залишений спеціально для нього. Професор і Флоппі Ді простягли по два.

— Ви, певне, голодний?

— У житті того... не їв стільки цих... помідорів... — ніяково сказав Васла, але овочі взяв: що дають від чистого серця, треба приймати з чистим серцем, а тим більше їсти. Так казала мама, і він це пам’ятав.

* * *

Його Дигітальній Величності,

Директорові планети

пану Великому Сканеру.

Доповідна записка

Ваша Дигітальна Величносте, пане Великий Сканере!

Відповідно до Вашого розпорядження мною вжито всіх заходів щодо виявлення в Забугорній Долині небезпечних державних злочинців Рикпета, Васли і Шанати. В результаті проведених оперативних заходів установлено наступне. Всі троє злочинців прибули в Долину з допомогою спецтранспорту тринадцятого дня чотирнадцятої каденції. Після прибуття злочинці роззброїли охоронця, який виявив злочинне недбальство й цілковиту відсутність будь-якої присутності елементарної пильності, роздягли його, зв’язали та відправили спецтранспортом до столиці. Свій одяг злочинець сховав у кущах. Мої шпигуни згідно з отриманими від вас указівками не втручалися в усе, що відбувалось, а негласно супроводили злочинців, які ввійшли до однієї з їдалень, переслідуючи тільки їм відому мету. Один зі злочинців, одягнений у знятий із роззброєного охоронця однострій, став на пост при вході. Незрозуміло навіщо він узяв кілька помідорів у реалітів. Припускаю, що це зроблено зі шкідницькою метою, щоправда, з якою — ще не з’ясовано. Потім, виходячи з їдальні, один зі злочинців упустив овоч. Зроблено це з певними намірами чи випадково — судити важко, але при виході з їдальні троє злочинців дочекалися тих, хто сидів за тим самим столом, під який упав помідор. Оскільки одна з дівчат на ім’я Флоппі Ді обвинуватила одного зі злочинців (припускаємо, що то був саме Васла) в крадіжці овочів, причому зробила це в присутності всіх, хто був у їдальні, можна припускати, що злочинці очікували її для того, щоб помститися. Помста не відбулася, бо дівчина і старий, котрий сидів з ними за одним столом, відкупилися помідорами, після чого вся компанія помирилася. Наразі мої шпигуни продовжують спостереження. Про подальше інформуватиму.

Завжди відданий Вам, Головний Чип Долини за Пагорбами».

* * *

Кадим стояв на околиці столичного міста. Ба піднялося вже високо й добряче припікало.

«Із чого почати пошуки?» — думав він.

Переглянувши запис, що його комп’ютер скачав із комп’ютера човника, яким було доставлено на Ц Рикпета і його друзів, Кадим уже знав: ті пішли на ринок. Там вони сподівалися знайти сліди інформи та її друзів, і саме там вони були схоплені поліцією. Далі їх кудись повели. Зображення, передане камерою, стрибало в такт крокам Рика, і було важко розгледіти щось конкретне. Кадим дуже уважно переглянув увесь запис, зроблений камерою, поки Рика й компанію вели до поліційної дільниці, і виділив кілька прикмет, які найкраще запам’ятовувалися: будинок із вікнами незвичайної форми, рекламний щит, на якому була намальована молода приваблива дівчина. Внизу красивим шрифтом було написано: «Хочеш бачити щастя лик? То постійно жуй гаплик!». У дівчини був напіврозкритий рот, напевне, вона жувала цей самий гаплик і ощасливилася. Усе б нічого, тільки очі в дівчини були величезні та байдужі, наче в замисленої корови, що пережовує жуйку. У чому полягало це її щастя, Кадим так і не зрозумів. I ще він запам’ятав стовпи з незвичайно грубим кабелем. Кабель прогинався під власною вагою, і незрозуміло було, як він узагалі не рветься. Хлопець довго кружляв довкола ринку, поки нарешті помітив ті стовпи з кабелем.

— Ага! — пробурмотів він і радісно потер руки, — здається, я на правильному шляху!

За кілька хвилин знайшовся і рекламний щит із дівкою, що жувала гаплик. Кілька секунд Кадим дивився на щит, потім здивовано знизав плечима і сказав сам собі:

— Ще якийсь дурнуватий гаплик...

Як на лихо, поруч виявився поліцейський. Він не міг пройти повз хлопця, який лаяв продукт, виготовлений на особистих підприємствах Великого Сканера.

— Агов, ти, — гукнув він Кадима, — я тобі говорю!

Кадим не звертав уваги на його слова, тож поліцейський підійшов ззаду і вперіщив хлопця кийком по спині.

— Ай! — скрикнув Кадим і рвучко повернувся. — Ти що, збожеволів? Кийком битися...

— Я тобі покажу «дурнуватий гаплик»! Марш до дільниці!

Поліцейський вихопив пістолет, але Кадим і не думав коритися.

Вдарив долонею по пістолету і вибив його з руки розгубленого глюка. Він не став чекати, поки невдаха поліцейський отямиться від несподіванки, а кинувся бігти, світ за очі. Перестрибнув через паркан і опинився в палісаднику, густо зарослому кущами, що нагадували бузок. Поліцейський, який витратив кілька секунд на те, щоб оговтатися після такого нахабства й підняти пістолет, кинувся за ним, на бігу закликаючи підмогу. Кадим пробіг двір, де його обгавкали собаки, знову перестрибнув через паркан і вже зовсім зібрався пірнути в базарну колотнечу, аж раптом просто перед ним розчинилися двері. На порозі виник могутній глюк, який без зайвих слів схопив Кадима за комір і втяг у дім.

— Тс-с-с... — глюк приклав палець до губів. Кадим застиг. Вони чули, як повз будинок промчала погоня.

— Тримай його!!! У сірих штанях... Пістолет хотів забрати! Реаліт! Злочинець...

Звуки затихли вдалині. Глюк усміхнувся:

— Вороги наших ворогів — наші друзі!

Розділ 11

Дроник і далі жив у Брейка. Він перезнайомився з усіма вченими, які вечорами потай працювали в лабораторії. Щовечора звідкись приносили нові й нові зразки внутрішніх органів глюків, заражених Х-вірусом, які ретельно вивчалися. Вчені буквально сліпли біля мікроскопів. Дроник чим міг намагався їм допомагати. Він навіть спробував у