Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- Спасибі, старий!

Чипсет усміхнувся у відповідь і почав відступати в кімнату з грибком. Кадим пірнув у рятівне блакитне марево.

Він опинився в зовсім незнайомій кімнаті. Збитий кимось зі стола, на підлозі валявся рятівний портрет Ксюхи.

- Рику? — поторсав друга Кадим, другою рукою піднімаючи з підлоги рятівний портрет. — Рику?

Кров на сорочці Рика блідла й зникала. Легкий рум’янець з’явився на щоках. Він більше не був непритомний, він просто спав.

- Рику! — ще раз поторсав його Кадим.

Нарешті той розплющив очі.

- А… Хлопці… Знайшли-таки кицьку?

- Рику! Ти геній! Ми її нашершелили! Як ти це все передбачив?

-Та так… Подумалося, якщо Гірея нас заманює, то найперше відріже нам шляхи відступу. Так і вийшло.

- А чому нікому нічого не сказав?

- А якби Гірея почула? Правда, Шана помітила, що фотографії немає на місці.

- Так, а потім такі події почалися, що в мене все з голови вибило.

- Що ж, ходімо додому.

- А де ми, власне?

- У моїх сусідів. Це я їх попросив комп не виключати і фотку Ксюшину не забирати від екрана.

Може, хтось із сусідів і бачив, як у неділю, початок на третю, із квартири номер 51 будинку 107, який стоїть невідомо на якій вулиці в місті Києві, вийшли троє хлопців і одна дівчинка. Вони голосно розмовляли й сміялися, бо були щасливі, бо перемогли.

ЧАСТИНА З

АТАКА ІЗ ЗАЕКРАННЯ

РОЗДІЛ 1

Несподіваний лист

Петрик закінчив домашнє завдання з географії й закрив зошит. На годиннику була майже дев’ята вечора. Не дуже-то й пізно, можна ще повозитися з компом. Та й електронну пошту він не перевіряв уже кілька днів. А раптом хто-небудь що-небудь надішле? Він натис на екрані іконку «Outlook» і почекав, поки завантажиться програма.

У правому нижньому кутку екрана з’явився маленький конвертик, який означав, що прийшов лист. У колонці «Відправник» значилося «Чипсет».

Ніхто з Петрикових товаришів таким ім’ям не користувався. Петя знав тільки одного Чипсета - першого помічника Великого Процесора, хазяїна Заекрання, де він уже двічі побував разом із друзями.

Що ж знадобилося Чипсету? Він з нетерпінням відкрив лист. Цілком імовірно, він писався у великому поспіху, бо всі розділові знаки були пропущені, а імена написані з маленьких літер:

рик у нас лихо процесор полоні гірея збожеволіла поспішайте баритися не можна я в грі бережіте циклопа він

На цьому лист обривався, і що хотів сказати Чипсет про циклопа, залишалося незрозумілим.

Петрик зняв телефонну трубку.

- Добрий день, — чемно привітався він з Наталчиною мамою, — можна Наталю? Привіт! Шано, я одержав листа від Чипсета. Чому мені? Звідки я знаю, але лист прийшов і ось що в ньому написано.

- А що він там писав про циклопа? — запитала Шана.

- Бережіться циклопа, він…

- Цікаво, що Чипсет мав на увазі, говорячи «він»? Він страшний? Він небезпечний? Він хитрий?

- Так, Шано, ще одна дивовижа, слово «бережіте» написано з помилкою. Щиро кажучи, я так і не зрозумів, як треба його читати: чи то бережіть, чи то бережіться.

У трубці на кілька секунд зависла пауза.

- Може, просто помилка?

- Лист явно написаний поспіхом, без великих літер, без крапок і ком. Може, і справді помилка. Та і чого б це ми мали берегти якогось там циклопа?

- Ну ось, ти ж сам кажеш…

- Коротше, Шано, треба сурмити збір. Давай завтра після уроків у мене. Ти подзвони Васлі, а я Кадиму.

Наступного дня після уроків усі четверо зібралися в Рикпета.

- Чого там, — як завжди квапився Кадим, — коню зрозуміло, треба йти на допомогу Чипсету! Якби не він, ми б минулого разу із Заекрання взагалі могли не вилізти!

- Це… Атож, — сказав Васла, який не любив довгих розмов, — допоміг він нам минулого разу ого як… Але хіба… як його… справа в цьому? Людина просить допомоги… Хоча, яка він це… людина? Глюк? Та наче не цей… і не глюк зовсім… Ось ти скажи, — вимогливо звернувся він до Рика, — хто він є, цей Чипсет?

- Віртуальна особистість… — висловила свою думку Шана.

- От-от, віртуальна… — продовжив Васла, — а ми з вами ці… типу… справжні! І кулю там можна… того… одержати… як це… цілком справжню!

- Він для тебе віртуальний, а ось ти для нього який? — вступив у розмову Рик. — Він же не запитував, віртуальний ти чи справжній, коли наш відхід прикривав?

- Ось уже не думала, що ти такий… — розчаровано сказала Шана.

- Та що ви, справді, на мене напалися, як ці… ну, словом… голодні які? Що, запитати не можна? Я ж не того… не відмовляюся! Тільки раптом ця тітка нам, ну… як тоді… пастку там готує?

Усі перезирнулися. У всіх у пам’яті була свіжа недавня подорож, коли вони потрапили в пастку.

- Що ж, ризик є. Іти чи ні — кожен має вирішити сам, — сказав Рик. — Запитую востаннє: ідемо на допомогу?

— Ідемо! — першим відповів Кадим.

- Звичайно, — рішуче труснувши головою, твердо сказала Шана.

- Я, ну… словом, чого там… всі, ну… і я туди ж! — з невеликою затримкою, але все-таки досить упевнено відповів Васла.

- Вирішено! — підбив підсумок Рикпет. — Збираємося у мене в суботу о другій. Про одяг не говорю, самі все знаєте.

- Почекай, — перебила його Шана, — а що там писав Чипсет про те, де він знаходиться?

- Та нічого. Я в грі — й усе… І далі про циклопа.

- Я пропоную, щоб кожен із