Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

-Діло! Молодець, Шано! — Рик посміхнувся. — Вважайте це домашнім завданням.

РОЗДІЛ 2

Незрозумілі справи

Після того, як друзі пішли, Рикпет сів за комп’ютер і відкрив Гру. Три рівні він пройшов легко і приготувався до серйозного опору на четвертому, але й четвертий він пройшов несподівано легко. Це його здивувало. За весь час, скільки він грав у Гру, так легко пройти четвертий рівень йому не щастило жодного разу. Хіба можна вважати серйозною оборону, коли проти гравця виставляється десяток глюків, один-два динозаври й кілька недбало встановлених мін. Але на п’ятому рівні все стало на свої місця. За кожним поворотом на Рика чекали несподіванки, причому динозаврами четвертого рівня тут і не пахло. На озброєнні глюків з’явилися зовсім нові види зброї. Це були ручні ракетні установки із самонавідними ракетами, якісь бойові верблюди, які далеко й влучно плювалися зеленою отруйною слиною, змії, які зненацька падали зі стелі, бабки-вбивці, які літають зі швидкістю кулі, та інші несподіванки, через які Рик, і оком не змигнувши, розгубив усі свої життя.

Від гри Рика відволік телефонний дзвінок.

- Рику, — почув він у трубці переляканий голос Васли, — я це… Тільки ти те… Коротше… ну… не вважай мене за дурня якого… але щойно я бачив глюка.

- Що? Кого ти бачив?

- Рику, ну, в глюка, що відразу того… видно? Ми ще сміялися…

- Шоколадні губи.

- Ну! А ще?

- Нечутливість до болю.

- Ну… А чого б ти… це… подумав, якби дядькові з коричневими губами машина ну… наїхала на ногу, а він, як цей… навіть не скривився, а нога, як млинчик, а потім це… назад?

- Я б подумав, що це глюк.

- Ось і я того… тому тобі й подзвонив.

- Де ти його бачив?

- Не повіриш! Ми разом з ним це… зайшли в ліфт, це в тебе в під’їзді. А потім стояли на зупинці, тут, у тебе… унизу… Автобус ногу переїхав, а він… ну… хоч би хни. Я в автобус піднявся, і він за мною… позаду, і цією ногою, як цією… ластою шльопає. Ну, я наче цей… зразковий, місце йому… встав, поступився наче… сідайте, дядечко, у вас це… ну… нога болить! А він, як цей… гад який… запитує, а чого вона, ну… повинна? Я дивлюся… і справді того… обидві ноги нормальні, немов автобус і не їздив нікуди. Рику, але я ж не цей… я того… я нормальна людина! Я ж усе бачив! А він мені мізки пудрить! І очі олив’яні… Я що, глюків не бачив? Глюк це був, слово честі!

Звичайно спокійний небагатослівний Васла торохтів як кулемет.

- Кадим і Шана перейшли, ну… через цю… дорогу, а я все бачив… Його нога. Якби не нога, то я б на його ці… губи й не це… а вона, як ласта! Як тут не помітиш! Ось!

Поклавши трубку, Рик замислився. Поява глюків у фізичному світі, після того, як він із друзями двічі побував у Заекранні, мала вигляд не такий уже й химерний. Але Гіреї це навіщо? Раптом йому прийшла одна проста думка: а якщо вся ця метушня із залученням заекранників була затіяна не тільки заради зміцнення свого становища в Заекранні? Він згадав довжелезну й височенну стіну з моніторів у кабінеті Гіреї. Це ж канали проникнення у фізичний світ! Тоді що ж виходить? Він подивився на екран свого монітора. Ось із цього екрана, з екрана в сусідській квартирі, з моніторів усіх його друзів у будь-який час сюди, у його світ, можуть вихлюпнутися юрми глюків? А керуватимуть ними такі типи на зразок Оріга, котрі знають фізичний світ, люті й ображені на всіх і все! Ой-ой-ой! Справа може обернутися набагато серйозніше, ніж порятунок Великого Процесора й Чипсета. їхній порятунок може запобігти куди страшнішому лиху! Наприклад, захоплення глюками, а фактично Гіреєю, фізичного світу!

Рик відчув, як тілом побігли мурашки.

І куди можна звернутися по допомогу? Якщо він почне розповідати таке хоч кому-небудь, крім своїх друзів, його негайно запхають до психушки!

Рик подивився на годинник. Зібратися вдруге сьогодні вони вже не встигнуть. Завтра п’ятниця. Черговий похід у Заекрання призначений на суботу, тобто на післязавтра, значить, завтра цілком можна ще раз зібратися й обговорити його припущення. Хоча що це змінить? Рішення йти на допомогу Великому Процесору й Чипсету вже прийнято, просто треба краще підготуватися. Треба продумати можливі ситуації. Рик включив пошуковик і почав шукати в Інтернеті необхідну інформацію.

РОЗДІЛ з

Знову в грі

У суботу вся компанія зібралася в Рика. Він розповів друзям про свої здогади.

- Ти знаєш, — задумливо сказала Шана, — я теж звернула увагу, що чотири рівні охороняються дуже погано і заекранників на них немає, зате п’ятий рівень практично неприступний.

- Значить, який висновок можна зробити?

- Який? — Кадим аж подався вперед і відкрив рота.

- А висновок такий, — Рик перебільшено серйозно подивився на Кадима, а той навіть піднявся на стільці, - а висновок… якщо… якщо… якщо Кадим буде такий нетерплячий, то він або щелепу зверне, або шлунок застудить!

Шана й Васла попадали від сміху, Кадим розгублено подивився на друзів, а потім і сам зареготав. Рик витер сльози.

- Ну, гаразд. Облиш жарти. Факт — заекранників за всю гру я не зустрів. Виникає питання: а де вони? Я розумію, що глюків й іншої погані можна зробити багато, але ж не скільки-завгодно, а скільки дозволяє комп’ютерна пам’ять! І заекранників Гірея затягла до себе теж не один десяток. Де вони всі? Якщо їх немає, то, виходить, їх використовують в іншому місці? У якому?

Кадим традиційно поліз п’ятірнею в потилицю, Васла засопів.

-Це… ну… звичайно… Загалом, цього, Чипсета, тримають… тобто… як його… блокують, ось! Ну, і Великого Процесора охороняють… ну, і всіх там.

- Васла, це ж копійки! Глюків можна наробити десятки тисяч! На