Читати книгу - "Флористка, Viter"

Розділ 18. Полон

Зоряна й Артем ще раз перевірили периметр. Було ясно: їх помітили, і тепер усе ускладнилося. Вони знали, що їм потрібно або тікати, або діяти негайно. Але, здається, доля вирішила за них.

— Обережно, справа! — вигукнув Артем, коли темна фігура вискочила з-за контейнера.

Він встиг вистрілити, але їх було більше, ніж вони очікували. Різкий удар по голові змусив Зоряну похитнутися. В очах потемніло, останнє, що вона відчула, — це як сильні руки хапають її за плечі.

Вона прийшла до тями в кімнаті без вікон. Запах сирості та бензину змішався у важкому повітрі. Ледве повернувши голову, вона помітила Артема — він сидів поруч, зв’язаний, з розсіченою губою.

— Живий? — прохрипіла вона, намагаючись розірвати свої руки від пута (мотузки).

— Майже, — він скривився, але намагався усміхнутися. — Ну, принаймні, ми тепер точно знаємо, що це пастка.

— Дуже смішно, — пробурмотіла вона, витягуючи прихований ніж із халяви (верхньої частини чобота).

Двері скрипнули, і до кімнати зайшли двоє чоловіків. Один із них був тим, кого вона підозрювала. Він уважно подивився на них і повільно усміхнувся.

— Ви не повинні були сюди лізти, — промовив він. — Тепер у вас є два варіанти: або ви говорите, хто вас послав, або...

Він витягнув пістолет і направив його на Артема.

Зоряна напружилася. Вона відчувала, як серце забилося швидше. Але вона не могла дозволити собі паніку. Вона мусила щось вигадати — швидко.

Вона зробила глибокий вдих, збираючись з силами. В цій грі вони ще могли перемогти. Головне — не дати страху взяти гору.