Читати книгу - "Флористка, Viter"

Зоряна відчувала, як її серце калатало в грудях. Їхні шанси на втечу були мізерними, але вона не звикла здаватися. Артем, попри розсічену губу і зв’язані руки, виглядав зосередженим. Він теж шукав вихід.

— Отже, ви не хочете говорити? — чоловік із пістолетом нахилився ближче. — Даремно. Ми все одно дізнаємося, хто вас сюди прислав.

Зоряна опустила очі, ховаючи ледь помітну посмішку. Ніж, який вона витягла з халяви, вже майже розрізав мотузки. Ще трохи...

— Гаразд, гаразд, — промовила вона, затримуючи подих. — Я все розповім. Але спершу...

Різкий рух — і вона встигла звільнити руку. В ту ж мить її лікоть різко врізався в горло нападника. Той захрипів, відступив назад, випускаючи зброю з рук. Артем миттєво кинувся вперед, завдаючи удару іншому охоронцю.

В кімнаті здійнявся хаос. Зоряна схопила пістолет і навела його на залишившихся ворогів.

— Не рухатися! — крикнула вона, зиркнувши на Артема. — Бігом звідси!

Вони вискочили в коридор. Попереду — темний ангар, а за ним, десь там, свобода. Але чи встигнуть вони туди добратися, поки не з’явиться підмога?