Читати книгу - "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей"

Зустрілися ми напередодні Водохреща у ресторані «Колесо», розташованому на переробленому дебаркадері, недалеко від річкового вокзалу. На це побачення я трохи запізнився. Причому зробив це свідомо, щоб вона не думала, буцім я летітиму до неї на «крилах любові».

Сиділа у циганській залі і, поклавши підборіддя на долоню, дивилася у вікно, що виходило на широку ріку, вкриту крижаними торосами. На вулиці було мінус п’ятнадцять. Плив у київському надвечір’ї палаючий хрест Святого Володимира. Падав тихий лапатий сніг. Перед нею стояла склянка журавлиного морсу. Окрім нас в ресторані нікого не було.

– Привіт.

– Привіт.

Я сів навпроти, і ми довго мовчки дивилися одне на одного. Потім я взяв її за руку. Неподалік у комині потріскували дрова. Від дніпровської течії, що хитала кригу, ледь поскрипував сам дебаркадер. Десь у сусідньому залі тихо награвала гітара.

– Поцілуй мене… – сказала нарешті.

Ту ніч ми провели разом.

Марині набрехав, що буду святкувати Водохреща у друзів, які мали лазню на Десні, й, можливо, там залишуся.

Наступного дня під вечір ми з дружиною і старшою донькою полетіли на відпочинок до Єгипту, а вона залишилася у морозному засніженому Києві.

Припускаю, що у цьому місці нашого роману всі жінки мають повне право сповнитися люті й ненависті до підступних і хтивих чоловіків, мерзенних тварюк, які причеплені до свого хуя, як до дороговказної зорі, що веде за собою і повністю нівелює будь-які освітні програми, моральні настанови та цивілізаційні набуття, коли відчуває поруч гарну самицю. Не буду сперечатися. Але маю зустрічне питання: навіщо чоловіків, з якими давно і трагічно розсталися, вітати СМСками H. N. Y. (Happy NewYear). Чоловік – тварина слабка, нестійка супроти жіночої краси і привабливості. Навіть Адам не встояв. За статистикою, пересічний чоловік майже щохвилини думає про секс. Звичайна бульварна брехня. Але разів до ста на день точно думає, особливо коли знаходиться на піку своєї фізіологічної форми. Природне бажання жінок подобатися абсолютно збігається з бажаннями чоловіків мати тих жінок. Увесь світ поведений на сексі в період активного розмноження. То чого ж ви від мене хочете? Я обітниць не давав і стримував бажання побачити Анжелу майже двадцять днів! Боровся як Лаокоон зі зміями. В реальному житті, як і у давньогрецькому міфі, змії перемогли.

Вони заповзали мені під ковдру, коли я спав з вагітною Мариною, вилися по тілу, коли мився під душем зранку, повзали салоном автомобіля й заповзали у штани, коли їхав на роботу чи проводив ділові зустрічі. Я летів з ними до Єгипту і повертався назад. Ці змії не давали мені спокою ні вдень, ні вночі. Від них дибилася плоть і паморочилося в голові, коли я уявляв як торкаюся її тіла. Це пристрасть! Люта, незборима пристрасть, що знову вибухнула в мені після, здавалося б, безневинної СМСки «H. N. Y».

Анжело, я давно хотів задати тобі питання: якого хуя ти написала тоді мені це СМС? Адже ти тисячі разів розповідала усім, як я падав перед тобою на коліна і намотував кола довкруж, аби домогтися твоєї прихильності! Не було нічого подібного! Ми зустрілися в ресторані «Колесо», а тоді поїхали до готелю «Перлина Дніпра», що знаходився поруч на набережній, і провели ніч разом. От і все!

Від того дня ми не зідзвонювалися, не списувалися. І тільки на день Святого Валентина я отримав від неї чергове СМС: «Вітаю. Я вагітна».

– І що ти думаєш робити?

Цього разу ми зустрілися у ресторані «Пікассо» на сьомому поверсі нещодавно відкритої «Мандарин-Плази».

– Все від тебе залежить. Все завжди залежить від чоловіка…

Вона ще не знала, що Марина теж чекає на дитину. Я глибоко втягнув у себе повітря, збираючись із думками.

– Що будете пити? – підійшов до нас офіціант.

– Мені, будь ласка, томатний сік із коренем селери, – попросила вона.

– А мені – морквяно-яблучний фреш.

Потім ми їли якісь салати з рукколою і пармезаном, довго обирали основну страву і зупинилися на качиній грудці у медовому соусі для неї і на медальйонах з телятини для мене. Потім я пив каву з вершками, а вона трав’яний чай. Говорили про все на світі, крім того, що нас цікавило найбільше. Нарешті я наважився вимовити те, що мав вимовити. Серце калатало шалено.

– Марина теж вагітна. Їй на початку травня народжувати.

Від тих слів вираз її обличчя не змінився. Вона просто якийсь час мовчки дивилася у бік барної стійки, де кельнер протирав бокали.

– І що ти думаєш робити? – нарешті глянула мені прямо в очі.

– Я хочу зберегти дитину.

– Яку?

– І ту, й іншу.

– Тоді кидай Марину й одружуйся зі мною. Ти ж і досі офіційно розлучений?

– Я не можу цього зробити.

– Тоді однієї дитини не буде. Я навіть знаю якої. Нашої. Або я, або вона. Обирай.

Сидить і дивиться, як я зникаю, розчиняюся під її поглядом у передчутті чи не найважливішого вибору за все своє життя. Випробовує мене на міць.

Жінки сильніші за чоловіків. Більш самодостатні. Вони майже ніколи не залишаються самі й не знають, якою страшною може бути самотність. Створюють родини, народжують дітей, облаштовують побут, тоді як чоловіки носяться світом, немов ті дурні, шукаючи себе і своє місце, воюють. А ще обирають!

Від мого вибору зараз залежить усе! Я не перебільшую… Щастя і біда, злочин і кара, життя і смерть. Тієї миті, здавалося, весь світ залежав від МОГО вибору. Зупинився, завмер… Затріпотіли крила янгола за моєю спиною, а за сусіднім столиком присів чолов’яга у чорному береті, в якого одне око було чорне, а інше зелене. Схопив меню. На пальці зблиснула каблучка з блакитним карбункулом.

Ну, друже, ти і попав! «Обирай, – каже, – я чи вона, бо дитини не буде».

– Вас розрахувати? – питає офіціант.

– Так…

Я чомусь здогадувався, що саме так і буде. Десь глибоко в душі жила підозра, що вона так і не пробачила моє одруження з Мариною. Вона завжди визвірялася, коли бодай краєм вуха чула її ім’я. О, ці незбагненні юнацькі психо-статеві травми, кармічні вузли довжиною у ціле життя. Мені не хотілося б вірити, що нею в ту мить рухало бажання жіночої помсти.

Марина з Анжелою були головними жінками в моєму житті, хоча інших жінок теж було доста. Марина – спокій, розважливість, мудрість, надійність. Анжела – пристрасть, інтелект, ризик, найвищі емоційні злети. Дві