Читати книгу - "Фатальне (не) везіння, Ірен Кларк"

Андрій

Я мав відчуття, що мене розводять як останнього ідіота.

Із самого початку щось у цій справі смерділо, але я ще не міг розібратись, що саме. Одна ниточка тягнулася до клубу “ PULSE ”—місця, де згрібали величезні гроші, де тусили ті, кому вчора ще світило довічне, а сьогодні вони пили шампанське, витираючи руки від чужої крові.

Коротше, прекрасне місце для зустрічі з доброчесністю.

Я не любив це кодло, але мав перевірити інформацію.

Якщо вірити джерелу, тут бував Дмитро. А ще тут був один тип, який міг знати, кому він перейшов дорогу.

Але ні, виявляється, головним шоу вечора були не кримінальні розборки, а дві ідіотки, які сунули свої голови в пащу лева.

Стоячи біля бару, я навіть не відразу повірив своїм очам.

— …Ну не може бути… — пробурмотів я, стискаючи склянку з віскі так, що пальці побіліли.

Але так.

Це була Єва.

Єва, яка мала зараз тихенько сидіти у своїй  квартирі й не лізти не в своє діло.

Єва, яка зі своїм диким, впертим, безрозсудним поглядом зараз стояла посеред чортового лігва.

Мені захотілося врізати комусь.

Або розвернутись і вийти, бо це вже не моє діло.

Але, чорт забирай, вона ж мене з розуму зведе.

Єва і Лада стояли біля бару з іншого боку від мене, а Артем—господар цього кубла—вже помітив їх. Судячи з того, якою злістю спалахнули його очі, коли він побачив дівчат, я зрозумів, що він не горів бажанням вести дружню бесіду.

Я бачив, як він кивнув охороні.

І цього мені вистачило.

Я діяв автоматично.

Коли охоронці рушили до них, я вже розрізав натовп, пройшовши між танцюючими, а потім просто вхопив її за руку.

Єва різко обернулась, і на її обличчі був спочатку шок, потім обурення, а потім—той самий знайомий виклик.

— А ти що тут робиш? — її голос був рівний, але я знав, що вона зараз на межі.

— Я? — я підступив ближче. — Це ви, дурепи, що тут робите?!

Вона зиркнула на Ладу, яка вже напівпанічно оцінювала шляхи втечі, а потім знову на мене.

— Вечір п’ятниці, вирішили вийти у світ.

— О, супер. Можливо, відразу замовите собі грьобані домовини?

— Ой, та не драматизуй, — вона закотила очі, і в мене реально засіпалась брова.

— Не драматизувати?! — я підступив ще ближче, нахиляючись до неї. — Я вам, блін, казав сидіти тихо!

— Ти забагато чогось нам кажеш.

— Бо ти, чорт забирай, не маєш ні найменшого інстинкту самозбереження!

Її очі блиснули.

І я зрозумів, що вона тільки зараз розігрівається.

— Ах, он як? — вона підняла підборіддя, відмовляючись опустити очі.— О, то це так працює? Якщо ти мені щось кажеш, я маю слухатись?

— Було б непогано, якщо ти хоча б раз в житті увімкнула голову.

— А якщо я не хочу?

— Тоді я тобі допоможу.

Вона зблиснула очима, в яких мигнула небезпечна іскра.

І тут я зрозумів, що нам пора.

Бо Артем уже йшов до нас, а охоронці все ще прочісували зал.

— Розмову продовжимо. Зараз валимо.

Я схопив її за зап’ясток і потягнув за собою.

— Я сама можу ходити!

— Так? Ти сюди теж сама прийшла?

— Саме так!

Я заплющив очі, рахуючи до трьох, щоб не сказати щось таке, через що вона вчепиться мені в обличчя.

Ми вискочили з клубу через чорний хід.

Позаду почулося:

— Гей! Стояти!

Блін.

Я знав, що за нами женуться, але тільки тоді, коли охорона вискочила на парковку, стало ясно—або зараз, або ніколи.

Я відштовхнув Єву і Ладу назад, розвернувся і вдарив першого, хто на мене кинувся.

Його голова різко мотнулася вбік, він захитався, але встояв.

Його друг уже заніс руку, щоб схопити мене, але я різко відступив, заблокувавши удар передпліччям, а потім коротко й точно зацідив йому в сонячне сплетіння.

Другий впав.

Перший, зціпивши зуби, знову кинувся на мене, але я зробив крок убік, перехопивши його рух, і з усієї сили зацідив кулаком у щелепу.

Його очі скотилися вгору, і він розпластався на асфальті.

— Чорт! — видихнула Лада.

— Чого стоїмо?! В машину! — гаркнув я, не озираючись.

Єва з Ладою вже застрибнули всередину, і я рвонув із місця, поки не набігла ще одна група.

Коли ми виїхали на трасу, я нарешті зміг подихати.

Я глянув на неї, а вона нахабно дивилася прямо перед собою, ніби нічого не сталося.

Єва.

Вогонь і чортове прокляття.

Я стискав зуби, бо ще трохи — і я зупиню машину, щоб показати їй, що буває з тими, хто так грається з моїм терпінням.

Але цього вона, мабуть, і хоче.

І я не дам їй такого задоволення.

Поки що.